Подружнє життя виявилося зовсім не тією казкою, яким я його собі уявляла. З чоловіком побралися саме через дитину, але малюка дуже хотіли і щасливі, що стали батьками. Але як людина може розчарувати всього лише за рік! Думаю подавати на розлучення, та свекруха вмовляє мене цього не робити, дати йому шанс.
Мені 33 роки, є чоловік і дитина, синочок, якому всього 6 місяців. З чоловіком побралися саме через дитину, але малюка дуже хотіли і щасливі, що стали батьками.
А ось відносини між нами дуже зіпсувалися останнім часом. Постійно сваримося, чоловік в усьому вважає, що я не права, гуляти з нами не хоче у свої вихідні, хоча я даю йому виспатися і відпочити після роботи. А я цілими днями сама з маленьким, мені не вистачає спілкування і вражень, тому, коли чоловік удома, то мені хочеться поговорити, погуляти разом, але ні, ми сидимо по різних кімнатах, він – в комп’ютері, а я з малюком в спальні.
Я ж нічого не прошу його робити по дому, за продуктами – сама, прибирання-приготування на мені, і малюк, звичайно ж, теж. Чоловік може хіба що посидіти з дитиною вдома, поки я займаюся господарством, і все, на тому допомога скінчується. Зате як його покличуть друзі – зустрітися, так відразу біжить до них!
Нещодавно попросила звозити нас в парк погулятив центр міста, тому що в своєму районі вже набридло гуляти, так він відмовив, сказав, що нікуди не хоче їхати. Ми посварилися, і він пішов з друзями на шашлики, хоча я просила взяти нас з собою. Чоловік моє рпохання просто проігнорував, пішов і не брав трубку, коли я дзвонила, додому ночувати не прийшов.
Зараз ми не спілкуємося майже, тільки по справі. У мене пропало бажання після цього бути з ним, але поки виходу немає, будемо жити разом через сина, допомогти мені з малюком більше нікому, родичі в іншому місті.
Я не розумію, чому так відбувається, адже я намагалася бути хорошою дружиною, але, на жаль, я для нього все одно не така, погана. Коли зустрічалися відносини були прекрасні, навіть подумати не могла що він так зміниться. А як тільки одружилися і стали жити разом – стосунки стали псуватися на очах, і ось тепер до чого вже дійшли.
У січні буде рік, як одружені, а ми вже н амежі розлучення. Чоловікові 30 років, працює, іншої жінки у нього точно немає. До того, як почати зустрічатися, ми були знайомі майже рік, дружили, в одній компанії друзів спілкувалися. І завжди він мені здавався надійним і добрим, та, мабуть, помилилася я.
Звичайно ж, я теж змінилася, особливо після народження дитини, пцей процес мені дуже тяжко дався. Я ніколи не відчувала такого фізичного болю, і плюс хамство з боку медперсоналу. Ті три дні не хочу навіть згадувати.
Здоров’я похитнулося, але зараз я вже потихеньку відновлююся. Лишилися нервозність і якийсь смуток, зараз єдине що радує – це син, а від чоловіка ніякої підтримки моральної, ні любові не отримую.
Як бути далі – я не знаю, не хочу сім’ю руйнувати, а й чоловікові, виходить, я не потрібна, думаю, він ще не пішов тільки через дитину, адже йому з друзями цікавіше.
Недавно пожалілася свекрусі, сказала, що думаю подавати на розлучення і аліменти, та свекруха вмовляє мене цього не робити, дати йому шанс, спробувати “притертися”. Говорить, що раніше всі намагалися зберегти родину, а не бігти отак швидко і легко розлучатися.
Не знаю, можливо, вона в чомусь і права, але ж я не живу, а терплю заради дитини життя поруч з чоловіком, то хіба це правильно?..
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
