Два роки тому захворіла моя мама. Вона у мене вже старенька, 68 років. їй було потрібне дороге лікування.
Все так недоречно сталося. Як навмисне, грошей у мене було зовсім мало.
Подзвоню, думаю, двоюрідним брату і сестрі – вони мої найближчі люди, обов’язково допоможуть. Тим більше, брат добре заробляє, а сестра щойно продала квартиру і купила будинок, мали залишитися гроші. Візьму в борг, потім поступово віддам.
Дзвоню. Що сказати, обоє поспівчували, і все. Допомоги не запропонували, брат навіть не відвідав маму.
Іду з лікарні, як у воду опущена, сумую. Чую, кличуть когось: “Олено!”. Та хіба мало Олен на світі! Знову кличуть. Обертаюся – далека родичка, троюрідна сестра Орися. Я її не бачила вже багато років. Після розлучення моїх батьків ми з нею і її сім’єю практично ніколи не спілкувалися. Виявилося, Орися в цій лікарні раніше працювала лікарем, всіх знає. Вона взяла мою маму під свою опіку.
До нас відразу в лікарні змінилося ставлення, мамі зробили якісне обстеження, а потім взагалі перевезли в найкращу лікарню в місті. Там запропонували дороге й дієве лікування.
Батько Орисі обдзвонив всіх наших родичів, з якими ми вже давно втратили зв’язок, бо вони по татовій лінії. Нам зібрали таку суму грошей, що вистачило і на лікування, і на відновлення. І це в той момент, коли гроші у мене після всіх обстежень закінчилися зовсім.
Все пройшло добре, мама одужала. Вона б жила і без лікування, але була б майже овочем. А зараз вона, хоч і слабка, але цілком самостійна, навіть борщі готує, радує нас з донькою.
З Орисею і її сім’єю ми спілкуємося тепер постійно, підтримуємо одне одного у важких ситуаціях. З моїми двоюрідними братом і сестрою спілкуємося теж, як і раніше, я ні на хвилину на них не ображалася.
Просто зрозуміла, що допомога приходить частіше за все не від тих людей, від яких ми її чекаємо. І у світі дуже багато добрих людей!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
