Подзвонив Сашко і сказав, що пізніше повернеться з роботи, дуже втомився і хоче на вечерю щось смачне. Не як завжди, картопля з салатом і котлетками, а м’яса посмажити чи запекти.
Я чудово знаю смаки мого чоловіка, але готувати йому щось ніякого бажання більше не маю. Ми живемо у моїй квартирі, мені свою трикімнатну оселю майже в центрі Луцьку залишила прабабуся.
Стелі високі, стіни товсті. Мрія! Тільки за комунальні доводиться платити чимало. Для нас з Сашком моєї квартири вистачає з надлишком. Та й для майбутніх діток міста вдосталь.
комунальні ми з Машком ділимо навпіл. А ось на їжу я даю більше. Ну, мої продукти справді коштують дорожче. Я це розумію, хоч і вважаю, що економія на продуктах для себе – таке собі рішення. А по-друге, у Сашка просто не залишається більше грошей, бо він сплачує кредит за машину.
Я плачу гроші за кафе, купую все необхідне для себе, подарунки чи солодощі. Сашко ж розводить руками. «Все у нас буде, але не одразу. Не будь такою нетерплячою.» Слова, від яких мене вже підкидає.
чоловік пропонує мені продати мю квартиру і на отримані гроші придбати або побудувати приватний будинок десь за містом: мовляв, місця буде більше, свіже повітря.
А те, що мене все влаштовує в моїй власній квартирі, що я особисто робила в ній ремонт ще коли ми з Сашком навіть не були знайомі – це його зовсім не хвилює. Каже, він все дитинство провів у селі у бабусі, і це були його найкращі роки. Хоче щоб і в наших дітей воно було таким.
але він відірваний від реальності. На облаштований будинок все одно не вистачить, а на ремонт у нас просто не залишиться грошей.
Я люблю свого чоловіка. У нього прекрасне почуття гумору, сильна харизма. Але тепер після роботи він приходить та грає у планшеті. І більше нічого не робить, хіба що попросити і повторити десять раз.
Де ж цей чоловік, який має бути для своєї жінки годувальником, захисником, лідером? Як так вийшло, що я вийшла заміж за людину з підлітковим світосприйняттям?
Подруги радять мені йти від Сашка. Але це легше за все. Мені ж хочеться зберегти стосунки.
Разом з тим, сумно почувати себе ось такою просто співмешканкою. І як це пояснити чоловіку, я просто не знаю. Мабуть, почуття Сашка до мене просто охолонули. І тепер ми рухаємось разом просто за звичкою. І від цього мені стає ще сумніше.
Вечеря у нас сьогодні буде звичайна. І серйозна розмова після неї. Якщо, звичайно, у мене самої вистачить сміливості. Побачимо, як воно буде, але треба щось міняти – це я точно розумію.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com суворо заборонено