З початком цього всього син пішов в лави ЗСУ, а невістку Олю з 5-річним онуком з Броварів перевіз до мене під Львів – тут, мовляв, надійніше.
В Броварах у них знімна квартира, у якій вони живуть і продовжують за неї платити, а ще енова квартира, яку вони купили в новобудові, але не встигли ремонт зробити і переселитися туди.
Невістка працює у якійсь фірмі віддалено і непогані гроші заробляє, на скільки я розумію. Сидить за компом 8-9 год ин на день приблизно у різний час протягом дня. І все б нічого, якби вона робила це не на кухні і інколи мені щось допомагала. Син мені переводить на карту 10 000 гривень щомісяця, на тому і все.
Допомагати мені Олі ніколи, адже вона працює, вся в роботі, після якої треба йти з сином гуляти на вулицю, на майданчики, в парки. А я, між іншим, теж на роботиі, а коли повертаюся – готую, прибираю, перу, глажу.
Раніше кухня у мене була місцем релаксу, але Оля у мене його забрала. Працювати у тій кімнаті, де вони сплять з малим, вона не може: мовляв, там кругом простір для ігор Дениски, та і дитині шкідливо біля постійно увімкненого компу. До того ж, Оля працює і коли їсть, це в неї спосіб життя вже такий.
Ось погляньте, як у мене невістка влаштувалася! Син служить, а вона, бачте, працює! Запробляє на ремонт нової квартири, який вони тепер невідомо коли зроблятиь і чи будуть там жити взагалі. Зайняла всю кухню, день і ніч там, і з дитиною гуляє, а більше нічогісінько не робить.
І попробуй їй щось дорікни -на все у неї раціональне пояснення, а я вигадую. Ось таке у мене життя настало, без права голосу у власній оселі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
