Покохаю лише ту дівчину чи жінку, яка приготує борщ, на смак такий, як варила моя мама… Так, в мене така вимога-умова. Я залишився без матері в 14 років. Але досі пам’ятаю смак її борщу, і шукаю ту саму, яка його повторить…
Можливо, це не зовсім нормально. Але скажіть мені, хто з нас повністю нормальний і що ця “нормальність” означає?..
Мами не стало, коли мені було 14 років.
Ми лишилися з татом і моїм молодшим братом. Допомагали нам, як могли, бабусі й дідусі з обох сторін.
Але мені не вистачало саме мами, чомусь я до неї був дуже прив’язаний.
А мамин борщ навіть снився, його смак, аромат – так мені хотілося його скуштувати, хоча б ще раз в житті!..
Ті борщі, що варили тато, бабусі чи потім батькова нова дружина, були теж смачні, але – не такі.
І ще тоді, підлітком, я постановив собі: зі мною поруч буде тільки та жінка, в чиєму борщі я впізнаю смак маминого…
Мені зараз 33, мій брат вже одружився, а я все ще шукаю ту саму. Зустрічався з багатьма дівчатами, куштував борщики, які вони варили на моє прохання.
Нажаль, поки що це все не те.
Але я не збираюся втрачати надію і сподіваюся, що десь вона є – жінка, чий борщ хоча б максимально близько нагадає смак маминого…
Автор – Олег М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, cookpad.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
