Поки ми пожили на Полтавщині у бабусі мого чоловіка-захисника, Віра Михайлівна багато чого мені розповіла цікавого про країну-“совковію” з влвсних спогадів. Тепер я ще менше розумію своїх маму й бабусю, які, скільки я пам’ятаю, тужать за совком, бо там же квартири давали! Віра Михайлівна розповіла, як саме це відбувалося.
Як же люди отримували квартири? Мама й бабуся розповідали мені, що квартири в Радянському Союзі давали безкоштовно. Це, виявляється, не зовсім так. Право стати на чергу на отримання квартири треба було ще заробити. Черга на квартиру могла рухатися упродовж 15 років, розповіла мені бабуся чоловіка. у якої я з дітьми прожила на Полтавщині кілька місяців. Посунутись у черзі можна було лише за блатом.
Насамперед у список на квартиру потрапляли передовики виробництва, ветерани війни та всілякі держслужбовці. Але, отримавши квартиру, людина не ставала її власником. Держава надавала право сім’ї проживати у квартирі.
Продати чи обміняти таку квартиру було практично неможливо. Тільки після розпаду СРСР у людей з’явилася можливість приватизувати житлоплощу та передавати її у спадок своїм дітям та онукам.
У радянські часи дефіцитом було майже все, говорить Віра Михайлівна, зокрема меблі, посуд, техніка, килими. Та й асортимент був, м’яко кажучи, не різноманітним, тому квартири на той час виглядали практично однаково. Квартира моїх батькіфв – тому яскравий приклад.
Одним із показників достатку та благополуччя тих часів були килими на стіні. Говорять, що таким чином створювалася шумоізоляція, щоби сусіди не підслуховували. Як би там не було, килими висіли мало не на кожній стіні.
Вітальня, де збиралася вся родина і де приймали гостей, була обставлена найкраще. Біля найдовшої стіни ставилася стіна. Це було майже основне місце для зберігання речей. Причому зберігалося в такій стінці все: і одяг, і посуд, і книги. Обов’язково в стінці були полички за склом, у яких виставлявся весь кришталь. Це особлива гордість сім’ї, адже дістати його міг не кожен. Зате це було модно та престижно.
Ще одним головним атрибутом зали був телевізор. Він ставився на такому місці, що його можна було побачити з будь-якої точки кімнати. Навприти обов’язково стояв розкладний диван, на якому всідалася вся родина для перегляду телепередач.
Також у цій кімнаті стояв гарнітур, що складається зі столу та стільців. У звичайний час за столом діти робили уроки, а коли збиралися гості, він ставився в центрі, і тоді довкола нього розсаджувалися всі, хто прийшов. Стільців у гарнітурі було не менше шести.
Кухня що у хрущовці, що у сталінці великими розмірами не відрізнялася, тому більше двох людей на таких кухнях було складно розмістити. На кухні обов’язково були кухонний гарнітур, стіл та табуретки та, звичайно ж, холодильник.
Санвузол, як правило, був поєднаний, хоча у сталінках частіше зустрічається роздільний варіант. У хрущовках у ванній кімнаті неодмінно було вікно для економії електроенергії. Також він виконував функцію вентиляції.
Сьогодні більшість людей пострадянського простору продовжують жити у таких будинках, щоправда, інтер’єр у них уже не такий одноманітний.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
