fbpx
життєві історії
Поки ми з Сонею мирно пліткували за чашечкою кави, Аліса грала в передпокої. – І чого вона сьогодні така тиха? – засміялася Соня. – Дивно якось. Раптом затишшя перед бурею? Я промовчала. Чесно кажучи, діти мене і раніше лякали. Але рідні все намагалися переконати, говорили, що не буде кому склянку води в старості подати

Якось моя подруга Соня запросила мене в гості. З нею ми не розлий вода ще зі школи. Але останнім часом я не дуже люблю бувати у неї вдома. А все через маленьку доньку, Аліси.

Взагалі, Аліса – наймиліша дитина. Світловолоса, блакитноока, як янголятко. Але характер – просто… За півгодини Аліса може вивести будь-якого дорослого. Ніякі вмовляння і виховні розмови не допомагають.

Зазвичай, збираючись в гості до Соні, я купую кілька шоколадок і кожні півгодини даю одну Алісі, щоб задобрити мене.

Цього разу я заскочила до Соні перед відрядженням. Мене чекав довгий і виснажливий переліт, тому хотілося тиші і спокою. Для Аліси я купила цілий торт. Сподівалася, що кремова пишність з цукатами і свіжими фруктами, зможе її відвернути.

І вийшло. Поки ми з Сонею мирно пліткували за чашечкою кави, Аліса грала в передпокої.

– І чого вона сьогодні така тиха? – засміялася Соня. – Навіть дивно якось. Раптом затишшя перед бурею?

Я промовчала. Чесно кажучи, діти мене і раніше лякали. Але рідні все намагалися переконати, говорили, що не буде кому склянку води в старості подати. А тепер, дивлячись на Алісу, я розуміла, що краще купити кулер і робота, який носить воду.

Коли ми прощалися, Аліса дивилася на мене хитрим поглядом.

– З неї вийшов би відмінний лихoдій, – подумала я. – Такий собі крихітний Моріарті.

В аеропорт я приїхала заздалегідь. Вирішила випити кави і купити шоколадний набір на подарунок. Вечір починав подобатися мені все більше. Ну, клас, – думала я, – зараз спокійно полакомлюсь тістечками в місцевій кондитерській, потім подрімаю в літаку, подивлюся фільм.

Але під час реєстрації на мене чекало здивування. У сумочці не виявилося ні паспорта, ні квитка.

Аліса! Ось чому вона тусила в передпокої, поруч з моєю сумочкою. Ось мала.

Від злості мене трясло. Я відразу ж передзвонила Соні.

– Алло, – якось пригнічено відповіла подруга, і я зрозуміла, що вона вже все знає.

Як виявилося, паспорт знайшовся в коробці з-під торта, а квиток Аліса перетворила в капелюшок для своєї паперової ляльки.

Я дуже люблю свою подругу, але, чесно, терпіти її доньку я вже не можу. Краще вам не знати, скільки часу я пояснювала своєму начальству, чому ж так і не полетіла на важливі переговори. Довелося виплачувати компенсацію і повертати вартість квитка.

У Соні я грошей не взяла. Наша дружба мені дорожча за гроші. Але як далі миритися з Алісою, я не уявляю.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page