Коли я виходила заміж, мені лише виповнилося вісімнадцять. Батьки були проти цього шлюбу, казали: “Марічко, ти варта кращого”.
Та що було вже мені робити, коли чекала від Василя дитину. Хоч-не-хоч, а батьки дали своє благословення. Я пішла у невістки в сусіднє село. Була молода-зелена, не все ще вміла робити.
“Ой лишенько мені з тобою, Марічко, як то ти нічого не навчилась робити?!”
Я мовчала, бо що могла перечити свекрусі. Прийшов час народжувати і на світ з’явилась донечка, а назвали Іванкою (бо 7 липня народилась).
Усі раділи, ще й дитинка сама ім’я собі принесла. З дитиною на початках щось свекруха помогла, а потім сказала: “Діти, самі давайте раду, ви вже батьки”.
Деколи приїжджала і моя мама, щоб допомогти. Поступово вчилися ставати батьками. Іванка підросла, а я пішла на роботу, бо мала закінчене училище (працювала перукарем).
От з чого все почалось: поки ще не ходила на роботу, то отримувала виплату за дитину, вистачало.
Чоловік ще трішки давав грошей, а як пішла на роботу – сказав: “Марічко, тепер маєш свою зарплату, то живи за неї, а я свою маю віддавати мамі! Тата нема вже давно, маю так підтримати маму.”
Я була спантеличена словами Василя. Як таке може бути, щоб зарплату син давав мамі, маючи жінку і дитину. Це для мене було повною несподіванкою.
Так, я все розумію: комунальні послуги, харчі, якісь ремонти – на все потрібні гроші. Свекруха все життя ніде не працювала, покійний свекор забезпечував свою сім’ю, а у мене якось “навиворіт світу “. Пояснювала: “Василю, у тебе ж є сім’я, що ти таке вигадав?!”
“Мовчи, Марічко, прийшла на все готове, ще й “права качаєш”. Мама – теж моя сім’я!” Було важко таке чути і на все закривати очі, та все робила, заради дитини. Потім зі свекрухою у нас почались непорозуміння на побутовому рівні. Вона часто зі мною не розмовляла, постійно ходила невдоволена.
Так і досі триває у нашому домі! Не знаю, що ж тут робити, коли чоловік більше за маму дбає, ніж за свою сім’ю?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
