– Поки я три хвилинки гомоніла з сусідкою, моя мала помалювала стіну в спальні буряком для шуби! Ми ж тільки до Великодня поклеїли нові шпалери. Такі дорогі!, – скаржилася по телефону жіночка у черзі. Покупці навколо сумно кивали головами, мовляв: “Ой, та це ж яка халепа”. Лише Олена з сумом подумала – Мені б таке щастя. Візьму своїй Соломійці гречки, щоб пальчики розвивала. А якби вона вже малювала, бодай тим бурячком, я б їй руки цілувала
Оля, моя співробітниця, поскаржилась, що погано себе почуває і змушена увесь день відлежуватись вдома, тому на роботу вийти не може, просить, щоб я її підстрахувала.
Галина, подруга дитинства, – у якої в домі двоє близнюків бігає – в цю мить мимоволі подумала: “Мені б таке щастя! Я можу лишень мріяти про відпочинок, усі болячки переношу в материнських клопотах, а вона сміє нарікати. У неї ж навіть дітей нема”.
“У мене нема дітей”, – обіймаючи бодай подушку плакала ночами Оля, знаючи, що навіть ворогу не побажала б такої життєвої дороги. Якби їй тільки хтось шепнув “мамо”, то побігла б, не роздумуючи, хвора чи ні, готувати кашу, міняти підгузник чи обрізати крихітні нігтики. Якби!.. Мені б так!.. Я б була найщасливішою жінкою на світі!”.
“Поки я три хвилинки гомоніла з сусідкою, моя мала обписала стіну в нашій спальні буряком для шуби! Ми ж тільки до Великодня поклеїли нові шпалери. Сріблясті! Я думала нею не натішуся!”, – скаржилася по телефону жіночка у черзі за хлібом.
Покупці навколо сумно кивали головами, мовляв: “Ой, та це ж яка халепа! Що в такому випадку робити то?”
“Господи, зроби так, щоб моя донечка, яка лише в чотири вчиться ходити і тримати в руках бублик- таке зробила!, – сумно кивала жінка біля каси.
– Візьму їй гречки, щоб пальчики масажувала. А якби вона вже малювала, бодай тим бурячком, я б їй руки цілувала”…
Цінуйте і дякуйте Богу за те, що маєте!
Автор – Зоряна Дзера
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook