Як і багато жінок, моя дружина рік тому з нашою донечкою виїхала у Польщу. У неї у Варшаві вже 8 років старша сестра живе, вона їх і прихистила. Ми думали, це на кілька місяців, але минув уже рік, як я не бачив свою родину.
Восени вони наче хотіли повернутися, але почалися відключення світла, прогнозували тяжку зиму в Україні, І Наталя вирішила перебути зимові місяці у безпечній Польші, я не заперечував – безпека дитини все ж таки понад усе.
Та Наталя не приховує, що їй самій у Варшаві більше подобається, ніж у нас в Полтаві. Її сестра там тримає маленьке агентство з нерухомості, в нього вона влаштувала на роботу і мою Наталю. Соломійка ходить в україномовну школу у Варшаві. Життя навколо них вирує, вони там у безпеці, і це, звичайно, добре.
Але я щодня повертався з роботи у пусту квартиру й хотілося вити від самотності, розпачу. Невже наше життя тепер завжди буде таким, думав я. Невже моя оселя тепер завжди буде пусткою, без голосу донечки, без Наталиного сміху й ароматів приготованих нею страв?
Але минулого літа все змінилося. Поки моя жінка живе з диною у Варшаві в багатій родині сестри, я покохав переселенку з трьома дітками, які оселилися в нашому будинку на моєму сходовому майданчику.
Звуть її Ауріка, вона виїхала з дітьми й мамою з Донеччини, а чоловік залишився там, не схотів кидати дім, сказав, що йому байдуже, яка влада, він буде вдома.
Ауріка ж ні дня не хотіла там залишатися і обрала вільну Україну і відносну безпеку дітей і мами, сіла в машину, поки не пізно було, і виїхала. На даний час вони з чоловіком вже офіційно розлучені.
Ми познайомилися, я став заходити до них щось допомогти по господарству, де потрібна чоловіча рука, просто поговорити, попити чаю з Аурікиними млинцями… Потім запросив і їх до себе, і моя квартира знову наповнилася життям, дитячими голосами, запахом жінки.
З того часу ми разом, так і живемо на дві квартири. Дружина там вже останній айфон купила, а у нас тут інше життя – маленькі радощі, вечері, прогулянки, страх і радість, що ми вдома – ні я, ні Ауріка з дітьми нікуди з України не хочемо.
А що і як буде далі, я поки що не знаю. Як бути, яке рішення буде правильне? Миру всім і радості попри все!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.