Попросилася я до дочки Марини пожити на місяць,поки у мене ремонт. Витримала 3 дня. Це тиха халепа, а не родина.
Попросила я дочку Марину прихистити мене на час ремонту у мене в квартирі, вона погодилася. Подивилася я, як вони з чоловіком Тимуром цим живуть, та і поїхала додому. Не можу дивитися на те, що у них в сім’ї коїться.
Ми з чоловіком Степаном жили добре, в мирі та злагоді. Сварки і конфлікти. звісно. іноді траплялися, але такі, швидкоплинні і побутові. Він поважав мене, я поважала його, обов’язки не ділили, і вже точно я від нього ніколи не чула, що “місце жінки на кухні, а її день восьмого березня”.
Діти ж найчастіше переймають модель поведінки, яка була в родині у батьків. Це доводив наш з чоловіком шлюб. Мої і його батьки також жили душа в душу по багато років, в людові і взаємоповазі. Тому я була впевнена, що і у дочки Марини в родині все буде добре.
Вона росла активною дитиною, самостійної і пробивною дівчинкою, лідером у будь-якому колективі. З самооцінкою теж все було гаразд, ми її завжди підтримували, допомагали, вона розумниця і красуня. За нею хлопці юрбами бігали зі школи!
Коли Тимур прийшов просити її руки, він мені відразу не сподобався, такий якийсь занадто лощений, самозакоханий. Але дочка просто сяяла від щастя поруч з ним, тому ми з батьком, згнітивши серце, дали згоду на шлюб. Хоча, звичайно, не надто б їх наша заборона і зупинила. Це було два роки тому.
Відразу вони вирішили брати іпотеку, ми з батьком додали грошей, у зятя з Маринкою теж були свої якісь накопичення, взяли вони собі двушку. Начебто мирно все йшло, ми дочці дзвонили, вона нам, зустрічалися раз на тиждень. Зять ввічливо спілкувався з нами, нічого сказати не можу, грубого слова на адресу дочки не чула.
Минулого року не стало мого Степана. Я дуже довго оговтувалася від втрати, але вирішила, що живим жити, а щоб було простіше перебудуватися на життя без коханого чоловіка, затіяла глобальний ремонт. Грошей у нас було відкладено, ось я і вирішила, що це найкраще їм застосування, Степан би схвалив моє рішення.
Я алергік, тому жити у квартирі, де йде ремонт, мені дуже складно. Попросилася до дочки із зятем пожити на місяць, поки ремонт триває. Молоді погодилися, хоча і без особливого бажання. А якби я знала, що там побачу, то в житті б до них не пішла!
Мені виділили кімнату, перший день пройшов мирно. Повечеряли разом, я звернула увагу, що зять поїв, подякував і пішов. Тарілка залишилася на столі. Дочка потім все зі столу прибрала, кинулася посуд мити, я спробувала допомогти, але вона відмовилася.
– Та що тут мити, три тарілки, вилки та дві миски. Ти відпочивай, мамо.
У кожній хаті свої брязкальця, я вирішила не втручатися. Але з кожним днем це давалося все складніше і складніше. Мирний фасад, який завжди мені показували, приховував неприйнятні для мене картини.
З’ясувалося, що Тимура перевели на півставки. Тобто, він з обіду вдома. Я в цей день працювала у другу зміну з 12 до 18, тому бачила, як він повернувся.
Привіталися, він пішов на кухню, поїв, залишив все на столі після себе і пішов за комп’ютер всівся, в стрілялки якісь грати. Я оніміла від такої поведінки. Але, нічого не кажучи. мовчки пішла на роботу.
Увечері повернулася раніше від Маринки, дивлюся – на столі тільки посуду додалося. Я вже не витримала.
– Тимуре, ну ти б хоч в мийку тарілки прибрав би, вдома ж сидиш. А Маринці зараз після роботи це все перемивати, – кажу.
Він на мене так злобно зиркнув, але пішов і забрав посуд у мийку. Навіть водою теплою залити не подумав. Я переодяглася, пішла помила посуд, щоб Марині менше справ було.
А вона прибігла додому близько восьмої вечора з торбинками продуктів і відразу до плити кинулася. Зять навіть не піднявся з дивана, щоб сумки взяти у дружини. Я пішла допомагати, хоча дочка відмовлялася, але я ж бачу, що вона на роботі захекалася, а тут друга зміна.
– Ось хочеться тобі щодня готувати? Готувала б відразу на кілька днів, тобі ж простіше, та й продуктів менше йде.
– Тимур вчорашнє є не любить. Та я вже звикла, мені нормально, – посміхається дочка. Та не нормально це!
Повечеряли, зять знову встав і пішов. Я вже не витримала.
– Тимуре, ну Марина готувала, старалася, а ти знову тарілку навіть за собою не прибереш. Це що таке?
Дочка зблідла, зять насупився і демонстративно вийшов з кухні. Марина мені зашепотіла, щоб я не втручалася зі своїм статутом у чужий монастир, у них в сім’ї так заведено. Ні в гріш жінку не ставити у них прийнято!
Я мовчки сама помила посуд, пішла в кімнату. Там слухала, як Тимур демонстративно голосно вичитував Марину за мою поведінку.
– Та хто їй взагалі рота відкривати дозволив! У квартирі дві жінки, а я маю посуд прибирати і мити?! – кипів Тимур, а Маринка йому щось заспокійливо шепотіла. Мені ж до сліз було прикро за дочку, ось у що вона вляпалася?
Вранці я стала свідком конфлікту. Зять підвищував голос на Маринку, що вона не погладила його сорочку.
– Але ти ж в інший вчора йти збирався! Зараз я все поглажу, йди пий каву, я зварила, – вмовляла дочка чоловіка. Той її назвав вівцею і пішов на кухню.
Дочка як побачила, що я вийшла і прямую на кухню, кинулася мені навперейми.
– Не здумай нічого Тимуру казати! Ти так нас пересвариш тільки! Хто тебе ось вчора просив лізти?! У нас все добре було!
Дивлюся я на дочку і думаю, вона завжди такою нерозумною була або тільки після зустрічі з цим Тимуром. Він зробив з неї безкоштовну прислугу, а їй нормально. Ще якби миршава якась, яка ціни собі не знає, але ні ж, дівчина видна, все при ній – освіта, робота, зовнішність, розум, господиня хороша. І ось з таким зв’язалася.
Марина, мабуть, на лобі мої думки прочитала, тому заявила, що її таке життя влаштовує, і щоб я не втручалася не в свою справу.
Я розвернулася мовчки, зібралася, викликала таксі і поїхала до себе. Поки на пігулкахпосиджу, а там квартиру орендую на деякий час. Не можу дивитися, як об єдину дитину витирають ноги, а вона це все приймає як належне. Був би живий батько Степан, він би цьому Тимуру… А що можу я?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
