Попросився брат зі своєю дружиною до мене пожити. Якраз зовиця чекала дитинку. Відразу в думках казка згадалася – «пустив зайчик лисицю до себе пожити, а вона його і вигнала».
Гнати їх одразу треба було, але я згадала, як сама вісім років тому на дев’ятому місяці оббивала пороги чужих квартир…
Домашні обов’язки я поділила відразу, щоб уникнути конфліктів в майбутньому. А взагалі, у брата була своя квартира – ми з ним розміняли батьківську кілька років тому.
Я тоді купила квартиру, а брат додав свої гроші на будівництво будинку, що його перший тесть будував для дочки. Так Руслан і залишився без нічого.
Нинішня дружина брата мені не подобалася від початку. Не була б Зоя при надії, на поріг би не пустила.
Коли у мене були проблеми і терміново знадобилася не дуже велика сума грошей, я звернулася до брата з проханням дати мені в борг. Він би з радістю дав, але його дружина встала тоді в позу:
– Заведи собі чоловіка, з нього і проси. Гроші мого чоловіка – тільки наші.
Тоді Руслан добре заробляв і ці гроші, що я просила, були для нього копійками. А зараз, коли його звільнили і він брався за будь-яку роботу, я йому в допомозі не відмовила.
Проблеми спільного проживання невістки і зовиці описані вже мільйони разів до мене, тому на цьому загострювати увагу я не буду.
Із закінченням навчання я відвезла сина до моєї колишньої свекрухи, до його бабусі в село. Незважаючи на те, що мій колишній чоловік пішов від мене, коли я чекала Марка, з Нелею Іванівною ми спілкувалися, а онука вона обожнювала. Тому з чотирьох років дитина все літо на свіжому повітрі.
Відправила я сина на відпочинок і повернулася додому. Оскільки я – ще не стара жінка з цілком природними потребами, то на запрошення колеги сходити в кіно я із задоволенням погодилася. Тим більше, наш уповільнений роман на той момент тривав півтора року.
Я стояла перед дзеркалом, наводила красу, накручувала волосся.
– Куди це ти так намарафетилася? – запитала дружина брата.
– А тобі яке діло? – відповіла я.
Так, я дозволила їй жити в моєму домі, але це не означає, що ми стали подружками не розлий вода.
– Та ніякого, з ввічливості запитала, – фиркнула Зоя і пішла до себе.
З побачення я повернулася тільки наступного дня після роботи. Брат з’єхидничав:
– Ну нарешті, а то все вдома та вдома. Ти досі з цим, Артем здається?
– Так, – відповіла я пішла в душ.
Під час канікул сина я часто ночувала у Артема. Ну а що? Ми – люди дорослі, у нього невдалий шлюб за плечима, у мене така ж біда. Поки придивляємося одне до одного, звикаємо.
Я з його донькою вже знайома, а ось він з моїм сином поки ні – я вирішила не поспішати і насолоджувалася тривалим цукерково-бузковим періодом. Артем, як справжній джентльмен, підкидав мені грошей – на шпильки.
Дружина брата не могла не помітити мого покращеного матеріального становища, негайно зв’язала його з моїми нічними відлучкам і зробила висновок: я роблю щось непорядне, сплавивши дитину.
Вона ославила мене по сусідкам, з якими я здружилася під час прогулянок з дітками. Ославила мене по родичах і наших з братом спільним друзях. Вже не знаю, як про цей слух пронюхали на роботі, але Артем почав від мене віддалятися, а я не розуміла, чому. Як не розуміла і косих поглядів сусідок. Поки одна з них на моє цілком ввічливе зауваження – не смітити в ліфті, не сказала:
– Зараз ще я в такої, як ти, буду питати – що мені можна, а що не можна!
Почувши це слово два рази за день, другий – від Артема, я замислилася. Я провела ретельне опитування, зібрала всі чутки і визначила їх джерело.
Жінка, яка живе в моєму будинку з милості і їсть мою їжу, мене так віддячила – ославила на все місто. А у неї, на подив, виявилося дуже багато знайомих і друзів в нашому місті. А місто невелике – чутки розносяться швидко.
Коли мама однокласника сина, побачивши мене, відвернулася і пішла в іншу сторону, потягнувши дитину за собою, я запанікувала. Розмови на роботі привели мене на килим до начальства і мене попросили не псувати репутацію компанії і звільнитися за власним бажанням.
Додому в той день я повернулася дуже зла. На дверях моєї квартири було написано цілком зрозуміле побажання: «Забирайся…», що остаточно мене вивело з себе. Я увірвалася в квартиру і стала з криками виганяти цю невдячну жінку.
І байдуже мені було на її стан і на прохання брата.
Я переїхала на інший кінець країни. Сподіваюся, до сюди чутки не доберуться, у мене тут розпочалося нове життя.
Ось так родичі мене «віддячили» за гостинність. З такими родичами і вороги не потрібні…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
