Анютка лежала на ліжку в палаті, сховавши обличчя в подушку. З коридору доносився плач новонароджених дітей. У палату увійшла санітарка, все її називали баба Валя, з маленьким згортком на руках.
– Пора годувати дитину! Не відмовляйся від неї, це гріх, а за гріхи доводиться розплачуватися! Подивися яке янголятко, всі кричать, а вона спокійно чекає матусю. Ну кинув і що? Одна виростиш. Не відмовлятися ж від свого дитя?
Анютка навіть не поворухнулася. Завтра поїде додому і забуде про те, що зараз відбувається. Ніхто ні про що не дізнається.
З Альошкою вони познайомилися в парку, коли з однокурсницею ходили кататися на каруселях.
– Власниці такої красивої посмішки, повинна покататися на повітряній кулі, – почула вона позаду і повернувшись, побачила того самого красивого хлопця, на якого вже довгий час кидала свій боязкий, закоханий погляд.
Зустрічалися вони цілий рік. Здавалися найщасливішою парою на світі. Однокурсники мовчки заздрили.
Новина про дитину, Альошка сприйняв категорично.
– Запишись на…, грошей я дам!
Анютка не говорила нічого батькам поки можна було приховувати. А коли стало помітно, батьки відправили її до тітки в сусіднє місто. Народжувати в серпні, тому з навчанням затримки не буде. А дитину вирішили залишити в лікарні…
Пройшов ще один рік навчання. Ніхто нічого не знав. Альошка вже рік як перевівся в інше місто, з того самого дня вони не бачилися. Анютка не хотіла згадувати ні про нього, ні про те, що з ним пов’язувало.
Незабаром вийшла заміж за однокурсника, який бігав за нею з першого курсу. Народила сина Сашка. Ростили і виховували його разом з чоловіком у злагоді.
Сашка вступив до університету на бюджет, навчався сам та ще й однокурсникам роботи писати допомагав. З самого першого курсу був закоханий в одногрупницю Наталю, з якої завжди радився з вибору тематики для робіт. На четвертому курсі зрозуміли, що між ними є почуття і стали зустрічатися.
Пятница, Анютка приготувала обід і як зазвичай чекала сина з навчання.
– Мамуся привіт, – Сашка поцілував маму в щоку. – Познайомся, це Наталя, моя дівчина.
У Анютки запаморочилося в голові, дівчисько нагадала їй Алешку. Такий же погляд, ті ж риси обличчя…
– Мамуся, Наталя росла в прийомній сім’ї. Мати відмовилася від неї в лікарні… Може це й на краще, нормальна жінка адже такого не зробить. А прийомні батьки взагалі класні, мені сподобалися і я їм!
Анютка не розуміла що відбувається, в голові спливли слова тієї самої санітарки баби Валі: «Не відмовляйся від неї, це гріх, а за гріхи доводиться розплачуватися!…»
Як зізнатися в гріху? Анютка розуміла, що її ніхто не пробачить…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
