Син одруживсмя на дівчинці «не нашого кола». Поставив Роман мене перед фактом – ось Ніночка, і ми розписалися.
Серед нашої рідні – доктор наук, два кандидати, хореограф, головний інженер, літературний критик, ведучий лікар…
А тут дівчина сумнівного походження і безсумнівно такого собі виховання, батько невідомо, де, мати телятниця, освіта у Ніночки маляр-штукатур, з обличчя сіренько-посередня.
Малярша наша, правда, вела себе пристойно, не видно її і не чути, так, зашурхотить щось в коридорі.
І ось весною син відбув у відрядження в Штати.
Як уявлю, що в квартирі це горечко шморгає туди-сюди, хоч додому не йди!
Перед Новим роком син повернувся і оголосив, що, по-перше, в Штатах йому запропонували контракт, по-друге, там же він зустрів Ніколь, по-третє, в четвер їх з маляршою ніночкою розведуть, а в п’ятницю він відлітає, ти, мамо, не хвилюйся, буду дзвонити. Я поплакала, провела, рукою помахала.
Ніночка збирала свої речі, дорожня сумка і пакет із супермаркету, все багатство. І вид як у дворняги…
Я пересилила себе і запитала, чи є куди йти?
Ніночка прошелестіла, що в гуртожитку через місяць ліжко звільниться, а поки її дівчата в свою кімнату пустять, на розкладачку.
Я подивилася-подивилася і сказала, через місяць і поїдеш. мовляв. розпаковуйся.
Вранці Ніночка тікала малярувати-штукатурити, поверталася пізно, ледве жива, сіра від втоми. Намагалася сунути мені гроші за постій, гордо заявивши, що досить заробляє.
Так прожили три тижні, і тут мене якось скрутило, раптово і всерйоз, півтора місяці в лікарні, ледве вибралася. Роман дзвонив кілька разів, говорив, ти, мамочко, тримайся, я тобі наше з Ніколь фото скинув, я, Ніколь і Ніагара. Так собі Ніколь, нічого особливого, чи варто воно того було?
Подруга мене іноді відвідувала, нечасто, сім’я у неї, турботи свої.
Ніночка варила бульйони, морси, готувала курячі котлети на пару, вмовляла мене проковтнути ще ложечку.
Підозріло мені з одного боку це самарітянство було, але я приймала її турботу – що лишалося робити?
Мене виписали, малярша Ніночка відвезла додому, допомогла піднятися на поверх, сама не зайшла, сказала. що ніколи, відпросилася ненадовго.
В квартирі – чистота, ні пилинки, я прочовгала на кухню, на столі записка: “Олено Василівно, дякую. Обід в холодильнику. Одужуйте. Н.”
Перевірила я заначки, все на місці. Заглянула в кімнату сина, як і не було ніякої малярші…
Через тиждень я пройшла довгим гучним коридором, постукала. Три ліжка, стіл, під стіл засунута розкладачка.
Сказала Ніні: ось коли побудуєш собі квартиру, тоді і переїдеш, давай збирайся, і швидше, таксі чекає, лічильник цокає!
У вересні поїхали ми купувати Ніні осіннє пальто, бо соромно було дивитися, в чому дівчинка ходить, і чоботи пристойні треба, в торговому центрі наткнулися на мою подругу Тамару.
Подруга сказала: хорошу прислугу днем із вогнем не знайдеш, я, мовляв, знаю, а у тебе ще й задарма, спритно ти влаштувалася!
– Це у тебе прислуга, а у мене невістка, ходімо, Ніночко, нам ще сумку шукати, і штани подивимося, і я собі шарфик хотіла підібрати.
На перший внесок Ніна сама зібрала, ні копійки в мене не взяла, будинок ось-ось здадуть, шукаю хороші шпалери, бо їй ніколи, працює з ранку до ночі, недавно ледве прийшла, я відвернулася чаю налити, дивлюся – спить сидячи дитина.
Я так переживаю, все думаю, молода, красива, хазяйська та ще з квартирою, Ніночка – дівчинка розумна, але і розумним голову дурять, аж, спати не можу, хвилююся, щоб не попалася на гачок якомусь шахраю, комусь не нашого кола…
Ну а як не переживати? Вже ж як рідна донечка мені ця марярша Ніночка…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
