Моя бабуся старенька і дуже хвора жінка. Принаймні, вона мені про це постійно нагадує, коли їй потрібно поламати мої плани. Ось і сьогодні її схвильований голос у телефонній трубці, витрусив мене з ліжка.
– Мені терміново потрібна твоя допомога! – заявила бабуленція замість вітання.
Як виявилося, їй рано-вранці закортіло мотнутися на ринок за всілякими продуктами.
Виявляється, до неї проїздом вирішив нагрянути якийсь старовинний приятель і бабуся вирішила його зустріти “як годиться у нас в Одесі”.
Моя допомога передбачалася у вигляді безкоштовної тяглової сили.
Коли я спробувала перенести мої “тимурівскі” обов’язки на більш пізній час, мотивуючи це тим, що я вчора займалася до половини ночі, моя жорстока бабуся висунула головний аргумент:
– Ти таки хочеш, щоб я надірвалася з цими сумками. Але ж я стара хвора жінка і мені ще потрібно готувати невеликий перекус для голодного чоловіка… А якщо зі мною щось трапиться? А я ж іще навіть заповіт не написала.
Знаючи, що бабусин “невеликий перекус” легко може нагодувати весілля середніх розмірів, я здалася.
Змусити стареньку тягти самій ці тюки з продуктами було б дійсно нелюдяно.
На ринку бабуся розійшлася щосили. Вона купувала все, що бачили її очі – зелень, фрукти, свіжу рибу…
Я покірно складала покупки у велику візок на коліщатках, який завбачливо прихопила з собою.
– Що ви мені підсовуєте цей баклажан? Якщо він і був колись свіжим, то лише місяць тому. Ви хочете, щоб ікра з цього баклажана смерділа цвіллю? Я, може бути, погано бачу, але дуже добре нюхаю. І мій ніс мені підказує, що з цих баклажан краще готувати пеніцилін, ніж ікру…
Бабуся лукавила. Бачила вона нітрохи не гірше, ніж я.
– Навіщо ви принесли сюди цю камбалу? Її потрібно було тихенько поховати, а не видавати за свіжу рибу. І приберіть цей оселедець. Він був дідусем, коли я ще в дівках ходила!
Продавці намагалися виправдовуватися, але на все у бабусі була залізна відповідь:
– Намагаючись обдурити стару хвору жінку, ви сильно ризикуєте своєю репутацією. Якщо не на цьому світі, то, як мінімум, на тому, на який я скоро потраплю. Повірте, я знайду, що там про вас розповісти!
В результаті бабуля отримувала на руки найкращий і свіжий товар.
Візок потихеньку наповнювався.
Несподівано, коли я вже думала, що список покупок підійшов до кінця, бабуся різко розвернулася у бік тропічних рядів.
– А тепер мені потрібно купити нову білизну, – заявила вона.
– Постільну? – запитала я.
– Постільну теж, але потім. Спочатку – нижня!
– Навіщо тобі нову нижню білизну? – здивувалася я.
Бабуся подивилася на мене, як на недорозвинену і поблажливо пояснила:
– Дівчинка моя, коли до тебе в гості приїжджає самотній цікавий чоловік – ти повинна бути у всеозброєнні. Мало що може статися. Не вистачало, щоб я в найвідповідальніший момент червоніла за свої старі труси.
І моя стара хвора жінка бадьоро потрусила в напрямку мереживного білизни…
Алла Мірошниченко
Фото – ілюстративне, pozdravs
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
