Багато років намагаюся побудувати стосунки з дочкою Яною, яка у 32 роки мене постійно звинувачує у зіпсованому дитинстві.
Дитинство було зіпсовано років до 11. А потім був дорогий одяг та відпочинок за кордоном. Дочка не хоче, щоб я купила їй квартиру навіть за власний кошт. Не хоче виходити заміж і тим більше заводити дітей.
Відповідно, не хоче й жити окремо. Тоді їй не буде кого звинувачувати. Працює, заробляє нормально. Розумна, дві вищі освіти. Ну ось подобається людині волати раз на тиждень про мою вину у її житті.
Але насправді моєї провини немає. Що виросло, те виросло. Попросила переїхати на окрему квартиру. Допомагатиму, якщо попросить. Вона просить не часто. Іноді невеликі гроші. Але любити – більше ніколи.
Раніше дуже любила.
Можна перестати спілкуватися з дочкою, бо інакше не вийде ніяк. Я перестала.
Минулого тижня прийшла дочка з роботи втомлена та засмучена. З порога почала знову про зіпсоване дитинство, що вона їла пельмені у 90-ті роки, зроблені із сої. Через це у неї погане самопочуття часто.
Я вибачалася і вмовляла. Потім стало так зле. Перший раз у житті. Їй говорити не стала. Скаже, що маю кінське здоров’я.
Зрозуміла, що це покоління не зміниться. Тому дійшла єдино правильного рішення – припинити звертати увагу. Нічого змінити не вдасться, так вже є.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
