Мені 27 років. Два роки тому я пережила сімейну драму і тепер виховую одна семимісячного синочка Миколку. Хочу поділитися болем, яку мені принксла кохана людина. Я вже пережила цю ситуацію і майже не злюся на колишнього чоловіка. Не виключаю, що у нас з ним коли-небудь налагодяться стосунки, і ми будемо спілкуватися заради сина.
Сергій молодший за мене на рік. Ми одружилися, коли йому виповнилося 25. Батьки змирилися з моїм вибором, хоч їм не дуже подобався цей хлопець. Мама, звичайно, пробувала відмовити мене виходити заміж за Сергія, але я ж любила! Весілля грали за наші гроші, батьки Сергія вирішили в цьому участі не брати. Мовляв, син дорослий, сам уже повинен оплачувати такі витрати.
Зате віддали нам кімнату в гуртожитку, яка залишилася їм від діда у спадок. Сергій все дитинство провів в цій кімнаті, звідси ходив в школу, потім в технікум. У сусідній кімнаті жила його однокласниця Інна. Сергій якось зізнався, що був колись закоханий в сусідку, але це все в далекому минулому. З особистим життям у неї не склалося.
Інна відразу після школи встигла вискочити заміж за багатого «папіка», відбивши його у законної дружини. Однак нерівний шлюб їй швидко набрид, і вона завела собі молодого коханця. Коли чоловік застав їх разом на дачі, закотив скандал і вигнав невірну вертихвістку з одним чемоданом речей і шубою, яку подарував їй на день народження…
Ми з Сергієм часто обговорювали її ситуацію. Шкодували дівчину, але ж вона сама винна в тому, що трапилося. Я з нею дружбу не водила, а чоловік на правах старого шкільного друга іноді заходив до сусідки в гості. Я вірила йому і не ревнувала – раніше він ніколи не давав для цього приводів.
Минуло півроку. Я зрозуміла, що вагітна. Повідомила цю приємну звістку Сергію. На спільній кухні, як зараз пам’ятаю, я суп варила, а чоловік забіг мені допомогти. Дізнавшись, що скоро стане татом, він аж застрибав від щастя, схопив мене на руки, став міцно обіймати, цілувати. А от Інна, яка стала мимовільним свідком нашого щастя, засумувала. Сухо привітала мене і пішла до себе в кімнату. Сергій одразу якось знітився.
З того дня між нами пробігла чорна кішка. Перші місяці вагітності я переносила дуже важко, починався токсикоз. Якийсь час я не хотіла нікого бачити, зараз думаю, що це було великою помилкою. Сергій особливо не приставав, став затримуватися після роботи. А вечорами часто з кимось розмовляв по мобільнику. Думала, що це хтось із колег вирішує з ним робочі питання. Але в один прекрасний момент я помітила, як чоловік переглядається з сусідкою. Тоді і зрозуміла, що щось не так.
Подивившись потайки вхідні дзвінки в його мобільнику, я виявила, що він часто телефонує з Інною. Увечері розплакалася, закотила чоловікові скандал. Сергій запевняв, що я все нафантазувала. Сусідка для нього лише шкільний друг. Коли любиш, намагаєшся виправдати. Я повірила чоловікові, але не Інні. Її стала вважати суперницею, і, як потім виявилося, не дарма.
Якось вночі чоловікові прийшло повідомлення на телефон. Він міцно спав, і я зважилася прочитати послання. Воно було від Інни. Сусідка написала йому: «Сонечко, я сумую! Набридло все приховувати…»
Будити чоловіка я не стала, вирішила робити вигляд, що нічого не сталося. Але тепер точно знала, що чоловік мені зраджує. І ще не вирішила, що з цим робити.
Минуло ще три місяці. Настала пора збирати речі в пологовий будинок. Сергій знову був поруч, ходив разом зі мною по магазинах, вибирав підгузники та іграшки для нашого синочка.
Клявся у вічній любові і говорив, що ніхто йому більше не потрібен. Я поїхала на «швидкій допомозі» зі спокійною душею, вночі народила Коленьку. Сергій прибіг вранці з квітами, передав записку: «Сумую, люблю!»
Потім три дні не приходив. Відвідували мене в пологовому лише мати з батьком, та свекруха один раз приходила. Лише коли ми з синочком приїхали додому, мама розповіла мені, що якось прийшла до нас за речами і застала Сергія в обіймах Інни. Як би не було нам важко, але мама сказала, щоб я не прощала чоловіка. І я з нею погодилася. За речами в комуналку відправила батька.
Сергій поводився, як нашкодивший кіт. Але на розлучення погодився, але ж він навіть сина толком розглянути не встиг, не потримав дитину на руках… Ось така сумна у нас вийшла любов. На кімнату в комуналці я не стала претендувати. Сергій для мене тепер чужа людина. І в цьому є заслуга Інни. Її, як жінку, я не можу зрозуміти: відвести чоловіка у дружини, яка щойно народила – це яке серце треба мати! Я не бажаю їй зла, Бог їй суддя.
Не думаю, що вона зможе побудувати щастя на моїй біду. Для себе я вирішила: поки поживу одна, для сина.
А років через два-три постараюся знайти йому гідного батька. Вірю, що десь поруч ходить моя доля!
Ольга.
Фото – ілюстративне, dandm
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
