Потрапивши в квартиру, звідки мені телефонували, я побачила перелякану дівчинку років шести. – Тато не виходить на зв’язок, а я не знаю що робити. – Я розуміла, що не маю права “не діяти”, і взялась шукати в її телефоні, хоч якусь зачіпку. Через декілька хвилин на екрані висвітлилось: “Тато”, але спокійніше мені від цього, не стало
Валя прокинулася з гарним настроєм, завтра новий рік, на роботу йти не потрібно, можна трохи поніжитися в ліжку. Вона блаженно заплющила очі, збираючись подрімати, але тут задзвонив телефон.
Дзвонила подруга, Ірина. Сьогодні вони збиралися пройтися по магазинах, Ірині закортіло купити собі нову сукню, а якщо вона щось задумала, її не перепреш.
Валя зітхнула, відповіла на дзвінок. Подружка прощебетала, що зайде до Валентини об одинадцятій. Валя відкинула ковдру, все, сон пішов, доведеться вставати. Підійшла до журнального столика, на якому стояла маленька ялинка, вона купила її на ринку. Ялинка пахла хвоєю, відразу згадалося з дитинства.
Велика, ошатна ялинка, смоляний запах, мандарини, і підвішені на ниточках цукерки на ялинових лапах, які вони з сестрами потихеньку тягали, а в фантики загортали вату, щоб батьки не помітили пропажу цукерок.
Ірина, як завжди, спізнювалася. Валентина включила гірлянду на ялинці, і спостерігала, як бігають вгору і вниз, і блимають всі разом, різнокольорові вогники.
Телефон завібрував, Валя подивилася на екран, номер не знайомий.
– Алло?
На тому кінці схлипнули, і дитячий голос сказав: -У мене тато загубився, я йому дзвоню, а він не відповідає.
Валентина напружилася, що за розіграш, але запитала про всяк випадок, хто це дзвонить.
– Я Ляля, тато мене так кличе. А тато пішов у справах, я вдома одна, мені страшно.
– А звідки у тебе мій номер?
– Тато написав на папірці номер тітки Марічки, а я ненавмисно відірвала шматочок, і згадала, що остання цифра була 2.
Валя зрозуміла, що дівчинка просто набрала не той номер, згадала цифру не вірно. Але потрапила до неї. А значить, потрібно їй допомогти.
– Де ти живеш? Адресу свою можеш сказати?
-Так! Дівча назвала адресу, виявилося, це будинок в кінці їхньої вулиці. Буває ж.
Валя набрала подружці, і сказала, що по магазинам Ірині доведеться йти одній. Подруга обурилася, але Валя коротко пояснила ситуацію. Ірина запитала, чи потрібна допомога, Валя відповіла, що впорається сама.
-Ну йди, мати Тереза, ввечері подзвоню! Валя швидко зібралася і помчала за адресою. Двері відчинила худенька дівчинка років восьми з заплаканими очима. Вона простягла Валентині телефон, ось, номер тата, чомусь він не відповідає. Валя озирнулася. Скромна квартира, біля стіни рядами стояли коробки.
– Ви недавно переїхали?
– Так, ми тиждень тому з татом приїхали їх іншого міста. У нас тут нікого немає.
– А тітка Марія, це хто?
– Не знаю,- дівчинка готова була розревітися.
Валя подивилася номера в телефоні, кому можна подзвонити? Несподівано телефон ожив, на екрані появилось: “Тато” Валя відповіла.
Чоловічий голос з хвилюванням запитав: – Ляля? Ні, я Валентина, Ваша дочка втратила з вами зв’язок, і випадково набрала мій номер, вона вдома сама, їй лячно, ось я і прийшла.
Чоловік відчайдушно сказав: – Що ж робити, недавно приїхали, знайомих немає…
– А ви де? – У лікарні. Пішов з ранку у справах, Лялю попередив, що не довго, а ось як вийшло, швидка забрала. Тільки зараз оклигав. Але додому не відпускають.
– Добре, в якій Ви лікарні? Чоловік назвав, Валя скомандувала дівчині: – Одягайся, їдемо до тата.
Чоловікові сказала, що Лялю бере з собою, і через годину вони до нього приїдуть.
У лікарні Валя знайшла лікаря, і дізналася, що чоловіка доставили по швидкій з вулиці, він послизнувся, вдарився головою, струс, і йому зараз потрібно лежати. Чоловік, побачивши Лялю зрадів, тисячу разів вибачився перед донькою і Валентиною, що так сталося.
– Ось що, Лялю я заберу до себе. Вас, думаю, кілька днів не випишуть. Ось мій номер, і адреса. Телефонуйте.
– Меня Мирославом зовут, а Вас?
– Валя, Валентина.
Мирослав без кінця дякував. Увечері подзвонив доньці, поговорив, і попросив Валю до телефону.
– Лікар сказав, що завтра мене відпустить, дома відлежуся. Я сказав, що дочка одна.
– Добре! А ми з Лялею готуємося зустрічати новий рік. А знаєте що, давайте зустрінемо разом. Ялинку Ви не купили, а у мене є, Ляля буде рада.
Ярослав полегшено зітхнув: “Дякую, ви нас просто врятували”.
Пояснив, що тітка Марія, це сусідка, бабуся з третього поверху, він домовився, що вона догляне за Лялею в новорічні свята, поки він утрясе всі свої справи.
– Зрозуміло. Чекаємо Вас завтра.
Днем Мирослав приїхав до Валентини. Вона поклала потерпілого на диван, і з Лялею пішла на кухню, готувати свій фірмовий салат.
Новий рік вони зустріли втрьох. Лялю зморив сон, Валя поклала її спати, а з Мирославом вони ще довго сиділи за новорічним столом. Така ось проста історія, про людей, які знайшли один одного. Неймовірно? Але в житті буває всяке. Особливо в новий рік.
А дівчинку, до речі, звали Улянкою, просто тато так називав свою принцесу!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
