fbpx

Повернулася Оленка від бабусі вся в сльозах. – Мамо, поки бабуся з хати вийшла, я ж побачила, що на грядці полуниця вже доспіла. Ось і вирішила трішки “попастися”. “Ти чого там топчишся? Невже не знаєш, що тітка Оксана в неділю з дітьми приїде? Та я сама тої полуниці не їм, для них бережу. А ну гайда звідти!”. То виявляється, діти дочки – онуки, а сина – так собі, обійдуться. Все життя ми біля неї живемо, помагаємо, миємо, смачненьким годуємо. І ось таку віддачу заслужили

Прибігла моя Оленка від бабусі вся в сльозах.

– Більше я туди не піду і не проси!, – сказала донька і побігла в свою кімнату.

Поговоривши з Оленкою я ще раз переконалася, що для моєї свекрухи наші діти – не внуки. Все найкраще лише для дітей Оксани, вони ж в місті живуть.

Ми з чоловіком з одного села. Після весілля ми купили невеличку ділянку, де стояла старенька хатинка. Спершу жили з Миколою в ній, а згодом почали будувати на подвір’ї хатинку, в якій і живемо.

Моя свекруха живе на краю села. Окрім мого Миколи в неї є старша дочка Оксана, яка з сім’єю живе в місті.

Свекруха моя вже не молода. Свекра три роки тому не стало. З того часу вона закинула все господарство.

Я завжди старалася допомогти свекрусі. Час від часу приходжу з дочкою і сином їй поприбирати, чоловік косить подвір’я. Ну по-людськи відношусь до мами Миколи.

Також кожного разу, як тільки я щось спечу смачненьке, чи приготую, то завжди передаю свекрусі, бо знаю, що сама вона собі такого не приготує.

Так було і в суботу. Я спекла сирника. Зверху залила шоколадом. Врізала я смужку, спакувала в коробочку і попросила свою Оленку, щоб сіла на ровер і відвезла бабусі гостинця.

Доня не відмовилася і миттю скочила на ровер і помчала до бабусі.

Приїхала вона десь за хвилин двадцять вся в сльозах.

– Мамо, більше мене до бабусі не посилай. Вона мене зовсім не любить!

– Що сталося, Оленко?

– Поки бабуся вийшла з хати, коли я її погукала, я побачила, що в неї на грядці дозріла полуниця. Ось я й пішла і зірвала штучок п’ять.

– Ти що робиш? Чого там мені топчешся? Ти що, не знаєш, що в неділю має тітка Оксана з дітьми приїхати? Я сама не їм, хочу, щоб онуки своє, домашнє спробували. Вони ж в місті живуть, там такого нема.

Ось вам і любов, ніби й однієї бабусі, але така вона різна. То онуки дочки для неї рідні, а сина – обійдуться.

Так мені не приємно стало. Скільки живу в цій сім’ї, стільки й допомагаю свекрусі. А отримую ось таку віддачу.

Як пояснити цій жінці, що наші з Миколою діти не заслуговують на таке ставлення?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page