fbpx

Повернулася я місяць тому з Італії. Живу в квартирі зі своєю мамою. Вона ще в мене нічого, тримається, хоча, якщо так подумати, то мені вже за шістдесят. Але вона в мене сучасна і навіть смартфоном користуватися вміє. Ми з нею всі ці роки були на зв’язку. Але за тиждень часу спільного проживання мама мене знову виставляє за двері. А причина в тому, що я почала наводити свої порядки, як вона каже

Повернулася я місяць тому з Італії. Живу в квартирі зі своєю мамою. Вона ще в мене нічого, тримається, хоча, якщо так подумати, то мені вже за шістдесят.

Але вона в мене сучасна і навіть смартфоном користуватися вміє. Ми з нею всі ці роки були на зв’язку. Але за тиждень часу спільного проживання мама мене знову виставляє за двері. А причина в тому, що я почала наводити свої порядки, як вона каже.

Я не люблю хламу в квартирі. Ну для чого вся кладова має бути завалена банками, ящиками, контейнерами і пустими пляшками з води.

– Нічого мені не викидай!

– Мамо, але це моя квартира. Що хочу те й роблю.

– Ну тоді вези мене в свою, – каже мама.

Її квартиру ми продали. Гроші я віддала дочці коли вона вийшла заміж і надумала з чоловіком брати іпотеку. Мама вже була в літах, тому рано чи пізно її переїзд до мене мав би відбутися.

В мене є ще молодший брат, але він не путьовий. З дружиною розлучився, живе одним днем і без моєї італійської підтримки давно б пропав.

Єдине, чим він прикривається всі ці роки, що не дарма я йому гроші висилаю, бо він біля мами замість мене сидить і в магазин ходить. Живе брат окремо, і це єдине, що радує.

Я також розлучена, але після того, як чоловік пішов до іншої, я не здалася, а почала шукати варіанти, як вижити. Ось дорога й відкрилася мені в Італію.

Але вже я хочу спокою. Та й відчуваю, що в цей нелегкий час я маю бути тут, з рідними мені людьми, а не з сеньйорами, яким принеси подай.

Але ні мамі ні брату не сподобалось моє рішення.

Мамі важливіші банки, бо їй треба у вісімдесят з копійками ще огірки з помідорами закатувати на зиму.

В мене таке враження, що для мами ті банки важливіші за рідну дочку.

Я розумію, за той час вона сильно змінилася, але якось ми повинні навчитися жити разом іншого виходу немає.

На брата я уваги не звертаю. Тому також не дуже вигідно, щоб я жила в Україні. Хто ж йому грошенят час від часу підкидати буде?

Але я для себе вирішила, що більше на ті заробітки ні ногою.

А тепер питання, як ви уживаєтесь з літніми людьми? Як пояснити мамі, що жити треба в чистоті, а цей хлам в хаті не потрібен, як і ці помідори на зиму. В мене є гроші, я в змозі купити собі найнеобхідніше…

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page