Доброго всім дня! Хочу розповісти про свою ситуацію і спитати поради. Моя історія така. Коли мені було 39 років, а діти вже підросли, чоловік втратив роботу, скоротили. А ми якраз розпочали ремонт в будинку.
І що було робити, якщо збереження танули на очах, плюс дітям фінансово треба було допомагати, поки вони навчалися у вишах? От я й вирішила їхати на заробітки в Італію, куди раніше виїхала моя подруга й однокласниця. марина пообіцяла зустріти, допомогти з роботою й житлом на перший час.
Так почалося моє італійське непросте життя. Країну цю я щиро полюбила, але гроші даються тут дуже не легко. Втім, як всюди. Я педагог за освітою, але тут мені довелося мити посуд, працювати на землі, прибирати, доглядати синьйорів.
Минали роки. Я допомагала фінансово дітям в Україні справляти весілля, придбати своє житло. Чоловік зробив ремонт і в нашій оселі, і в будинках наших стареньких батьків. По два рази на рік я бувала вдома: у коротких відпустках, на весіллях і прощаннях.
Скажу чесно, коли діти виросли і створили власні родини, я перестала їх утримувати, як раніше. Вважаю, що дорослі люди самі повинні дбати про себе й своїх дітей. Звичайно, я привозила подарунки і вітали дітей і онуків фінансово на свята, але не більше.
І ось я повернулася рік тому додому назовсім. Заробила нормальну італійську пенсію, є українська і певні збереження. Тому для України я почуваюся цілком нормально й надійно у фінансовому плані. Жити і старіти я хочу у своїй країні, бо дуже її люблю і скучала всі ці довгі роки.
Але за це й рік я дуже розчарувалася у своїх рідних, поясню чому. Як я вже сказала, я отримую хорошу пенсію, але діти, чоловік і онуки не вважають, що я маю право витрачати її на себе. у дочки вже троє дітей, у сина – двоє. І вона всі кажуть, що для себе я пожила достатньо, що я вже літня і маю жити для них.
Тобто допомагати фінансово онукам, дочка навіть закинула, що я могла б їй на оплату комунальних послуг давати гроші. Син хоче купити ще одну квартиру, щоб на майбутнє комусь з дітей, а поки під оренду, і теж натякає, що я могла б і дати грошей. І чоловік, який давно не працює і живе за мій рахунок, їх підтримує!
Вони осуджують мене за те, що я купую якісні дорогі продукти, ходжу до косметолога й на йогу. Але я, хоч і працювала в Італії, але звикла там до певного рівня життя, звикла турбуватися про себе і не хочу нічого змінювати, адже на свої роки я майже здорова, прекрасно почуваюся.
Мені майже 70 років, я звикла до іншого рівня життя. Тут я, якщо піду на поводу у чоловіка й дітей, миттєво постарію! Вони хочуть, щоб я все віддавала їм, а сама стояла біля плити, дивилася телевізор та з онуками займалася.
Готувати я люблю, онуків теж, але я не готова цим тільки й жити, в житті багато цікавого! Я хотіла поїхати з чоловіком в Карпати на відпочинок, але він відмовився, тому я поїхала на 10 днів з подругою. Так Михайло зі мною тиждень не розмовляв, а дочка надулася, що я не взяла з собою всіх її дітей.
Мовляв, так бабусі не роблять, на її думку. Але їхала саме відпочити, а не бігати за дітьми, вибачте! А два місяці тому я купила собі машину, окрему від машини чоловіка, так вони взагалі відвернулися від мене.
Водити я вмію, в Італії я машину мала, а тут у чоловіка її не випросиш, щоб кудись поїхати у справах, завжди вона йому потрібна, хоча майже весь час стоїть в гаражі.
Словом, втомилася я дуже від цього всього ха це рік. Ну чому маю думати про їхні комуналки? Всі дорослі, працюють. Мало заробляєте? Так поїдьте і попрацюйте в іншій країні, як зробила свого часу це я. А це найлегше – вимагати від матері дорогих подарунків і фінансової допомоги.
Зараз я у свої майже 70 на порозі великих у житті, і ніхто зі знайомих мене не підтримує. кажуть, що залишуся я сама й нікому не потрібна. Але хоч поживу нормально для себе, скільки того життя тут лишилося!
Я вирішила, що розлучуся, будинок залишаю йму, нехай потім розпорядиться ним, як вважає за потрібне. а я після розлучення куплю собі однокімнатну квартиру-студію, яку вже придивилася. Вона буде тільки моя. На розлучення подала кілька днів тому. Не шкодую. Діти, якщо розумні, зрозуміють і будуть спілкуватися.
А якщо не зрозуміють – значить не розумні. Що я можу тут вдіяти? А я хочу стежити за собою, ходити в театр і на йогу, і ні перед ким за це не виправдовуватися.
Всім удачі, мирного неба і взаєморозуміння з рідними. А ви як вважаєте, чи правильне моє рішення? Мені цікава стороння думка. Дякую за увагу.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.