Я приїхав з заробіток, де пробув вісім років. Я не бачив нормально як ростуть мої діти, я хотів забезпечити їм гідне майбутнє, тому працював без вихідних.
Повернувшись в Україну назавжди я хотів трішки відпочити, тому не відразу влаштувався на роботу. Гроші в нас відкладені були, тому з цим проблем не було.
Але теща ніби цього чекала, бо ні до чого іншого вчепитись не могла.
– Та для чого він тобі здався? Безробітний чоловік це не чоловік. Який толк від нього. Гроші з купки брати любий може. Ти ж знаєш, Галю, як вони скоро закінчуються. А дітям то всього треба. Але хіба він про щось думає?
Я не розумів, що маю робити і що казати. Та цієї “купки”, якби не я, то б і не було.
Я не бачив як ростуть мої діти, я старався для сім’ї. В тій Німеччині купляв найдешевші продукти, бо шкодував собі, хотів побільше в Україну переслати.
За мої гроші з маленького “фінського” домику теща з дружиною зробили гарну хату, також багато грошей пішло і на подвір’я і на огорожу. Такої краси на нашій вулиці ні в кого нема.
Теща моя за своє життя пропрацювала десь років з п’ять. Спершу чоловік забезпечував, а коли його не стало, з’явився я – зять.
Теща завжди мала на дочку, мою дружину, великий вплив. Всім командувала вона, а Галина беззаперечно виконувала її волю.
Навіть колір шпалер в нашу спальню теща вибрала, Галя довірилась її смаку.
Спершу гроші йшли в хату, а після в дітей, бо і син і дочка закінчили школу і вступили в місто на навчання.
І лише коли син був на другому курсі я сказав собі – стоп.
Я вже не хотів працювати в чужій країні і бачити сім’ю по великих святах.
Я повернувся і хотів віддихатися, набутися з сім’єю, наговоритися. Саме тому коли теща питала, чи знайшов я вже роботу, я казав, що з рік хочу відпочити, бо гроші є, а потім будемо бачити.
Але теща цим вирішила скористатися, і прогнала мене з хати, яка повністю зроблена за мої кошти.
Галя слухала маму і робила все так, як вона казала.
Ми розлучилися. Я переїхав в село до своєї мами. Діти стали на мою сторону і я їм за це дуже вдячний.
Я б і подумати не міг, що залишуся ні з чим, побувши в статусі заробітчанина стільки років.
Сумно і гірко, але це моя реальність, від якої мені не втекти.
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
