Я 30 років пропрацювала лікарем в маленькому містечку, багато різних історій можу розповісти, які запам’яталися на все життя. Ось одна з них.
Бабуся живе в нас, охайненька, чистенька, в хусточці, в кофтині вовняний 60-70-х років. В хатці у неї чистенько, бідненько.
Після обстеження, вихлуховування скарг і призначення лікування, яке я їй прекомендувала, дістає вона з під скатерки 50 гривень і намагається мені сунути… Довелося пояснити, що я непогано заробляю і з бідних брати не можу. І так повторювалося щоразу: вона мені – 50 гривень, я їй – пояснюю-відмовляю.
Одного разу до мене на прийом прийшла її сусідка. Розговорилися, я запитала про ту бабусю, ось вона і розповіла мені цікаву і жалісну історію кохання:
“У юності був у неї закоханий сусідський хлопець. Я вже не пам’ятаю, як розійшлися їхні шляхи, та тільки він одружився з іншою і вона вийшла за іншого, а потім він з сім’єю поїхав далеко і там прожив все життя і дружину поховав. Повернувся в рідні краї вже старим, оселився в родовому гнізді. Та своє перше кохання не забув, все життя пам’ятав, як він сусідам розповідав. І вона вже на той час овдовіла, та й жила все там же, на тій же вулиці і в тому ж будинку. Пішов він до неї, подивився на бідність, убогість, став грошиками допомагати, називав ласкаво Людочкою”.
Але який фінал?
Щось зовсім погано зі здоров’ям стало у нього, сердечко прихопило, викликали сусіди швидку, поклали дідуся на носилки, несуть, а він підкликав цю саму сусідку і сунув в руки грошики, щоб передала Людочці на вугілля. З лікарні він вже не повернувся…
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Фото ілюстративне – “Однокласники”
