Повертаюся додому в п’ятницю – на кухні свекруха сидить. Бідкається синові, що її чоловік з дому вигнав. Ось просто так, ні з того ні з сього, після 25 років шлюбу? Не вірю. Лізти в розмову не стала – безглуздо. Чоловік вірить в безгрішність матері. Я, зі своїми питаннями, ще й крайня залишуся.
Запитавши у чоловіка, чи залишається його мама у нас спати і отримавши позитивну відповідь, я пішла готувати розкладачку у сина в кімнаті.
– Владику, сьогодні доведеться потіснитися, бабуся буде у тебе ночувати.
– Ура! Бабуся, розкажеш казку? – щасливий син понісся на кухню до бабусі.
– Ні-ні, рідненький. Я не хочу тебе обмежувати, ти вже он який великий. З тобою переночує мама, вона і казку розповість. А я у твоїх батьків в спальні посплю, – солодким голосом вимовила свекруха, подивившись на сина.
– Звичайно, мам… – почав чоловік, але осікся під моїм питальним поглядом. – Хоча, знаєш, мам, так буде не дуже зручно. Я хроплю. Світланка, он, вже звикла, а тобі відпочити треба.
Свекруха, зробивши кислу міну, погодилася. Бажання свекрухи влізти в нашу подружнє ліжко, так і залишилося для мене незрозумілим.
Вранці, поки чоловік ще спав, приїхав свекор. Він привіз пару сумок з речами свекрухи і собаку. Собака у них дуже страшна, бійцівської породи. Батьки чоловіка спокійно розмовляли (він же її вигнав?). А собака на мене і загарчав.
– Він не буде тут жити! – вказавши на собаку, я поставила присутніх перед фактом.
– Буде. Це – будинок мого сина, значить я тут така ж господиня, як і він. Побачеш!
Побачеш? Вона серйозно? Мало того, що сама приперлася, ще й монстра цього тут залишити? Щоб ви розуміли: собака зовсім не вихована і некерована, зовсім не знає команд і може кинутися.
Адже, заводячи таку породу, треба займатися дресируванням. А про яку дресируванню може йти мова, якщо собаку навіть вигулюють через раз?
Зі спальні вийшов сонний чоловік:
– Що ви сваритесь, з раннього ранку?
– Синочку, твоя злісна дружина виганяє Бонечку. Як же він без мене буде? Якщо Боно не пустять в цей будинок, то і я тут не залишуся! І ноги моєї в будинку, де слово мого сина – порожній звук, більше не буде!
“Скатертю доріжка.” – подумала я.
– Світланко, адже він не помішає, – почавговорити чоловік, але я його перебила.
– Не помішає? У двокімнатній квартирі, де я, ти, дитина і твоя мама? Що ти пропонуєш? Поселити твою маму з собакою в дитячу? Сина до нас? І взагалі, я за дитину боюся. Собака – некерована, покусає ще.
Влізла свекруха:
– Ну навіщо ти так, Світланко? Сама з внуком в дитячій поживеш, а ми з Бонік поки з синочком.
– Ні. Якщо Ви не в курсі, це така ж моя квартира, як і Вашого сина. Собака тут жити не буде. Обговорення завершено. Крапка.
Я повернулася до свекра і запропонувала йому чай. Чоловік, ніби щойно побачивши батька, запитав:
– Тату і ти вже тут. Що у вас трапилось?
– Нічого. З чого ти взяв. Ось, мама твоя в гості до вас приїхала. Боно попросила привезти да речі деякі.
Ми з чоловіком переглянулися і одночасно повернулися до свекрухи.
– А я що? Я, напевно, додому поїду, не буду вас стискувати. Не проводжайте. Боно, підемо звідси. Боно, за мною. За мною, я сказала! Що за противна собака.
Все-таки, моя свекруха – дивна жінка. Можна було просто в гості попроситися, не відмовили б. Ще й свекра оббрехала, що він її вигнав. Добре, що цей візит закінчився так швидко.
Пара тижнів перепочинку є, перед наступною «поїздкою гості».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
