Поїхали ми якось з чоловіком попрацювати на кілька місяців в іншу країну, але якраз у січні цього року повернулися. Як же гарно в Україні попри все, навіть зараз!!! Та розповідь про інше.
Весь цей час за нашою квартирою дивилася мама чоловіка, моя свекруха Надія Петрівна. Крім того, про всяк випадок ми попередили сусідку про те, коли повернемося. Мало що може статися, а так на душі спокійніше.
Але ні я, ні чоловік і подумати не могли, який сюрприз наш чекає після приїзду.
Ми тільки поріг переступили, як на горизонті з’явилася та сама сусідка. А з-за її спини виглядав мій свекор!
Виявилося, що він серйозно не поділив щось там зі свекрухою і та просто виставила його за двері. А оскільки нас удома не було, він напросився до сусідки тітки Томи. Дивно те, наскільки легко вона пустила його до себе і, зважаючи на все, обдарувала теплом і ласкою.
Батько чоловіка переночував у нас, а вранці приголомшив новиною: «Ох, не можу я з цією більше жити! Розлучатимуся, а потім переїду до Тамарки!»
М’яко кажучи, ми були в ступорі від цієї драми. Але втручатися не стали: це їхнє життя і лише їм вирішувати, як чинити.
Розлучення свекрів пройшло швидко і гладко. А свекор почав жити по сусідству з нами. Тамара вмить змінилася і показала справжнє обличчя. Вона почала грати в злу мачуху, будучи всього на 5 років старшою за мого чоловіка, а йому ось-ось виповниться 35.
А далі почався справжній безлад. Справа в тому, що свекор переписав свою половину квартири на сина.
Друга половина належала моїй свекрусі.
Сусідка хотіла отримати гроші з продажу квартири. Але оскільки там мешкала свекруха, все накрилося мідним тазом. І тепер Тамара вимагала від нас, щоб ми догоджали всім її забаганкам. Ні, ну марення ж якесь? Я скажу більше! Минулого тижня Тамара захотіла, щоб ми помінялися квартирами.
– У нас взагалі любов. І я не така стара, може, і дітки будуть ще! А вам навіщо? Ви ж не плануєте зараз дітей, – нахабно заявила сусідка.
Ось тоді мій терпець добіг фінішу. Втім, не лише мій, а й чоловіка. Він поговорив із батьком, розповів йому все. Свекор лише відповів: “Я, наївний, думав, вона мене любить… А їй просто потрібні були мої гроші!”
Наступного дня він сказав Тамарі все, що про неї думає. А та сказала різко і холодно: «Ну й котись до своєї старенької, зрозумів?!»
Знову невизначеність. Зате мама чоловіка дуже раділа, коли дізналася про все. А потім якось подзвонила свекру і покликала його назад. Так просто.
Ну, а той узяв і погодився. Слово честі, це гірше, ніж «Санта-Барбара»! Але далі все покотилося-понеслося. Надія Петрівна заявила, що готова відновити стосунки лише у разі, якщо друга половина квартири стане її.
Оскільки нам вона не була потрібна, чоловік просто переписав свою частину на маму.
Рівно того дня, коли вся квартира офіційно стала володінням свекрухи, вона взяла та поміняла всі замки. А речі свекра залишила під дверима.
Просто якийсь цирк! Зрозуміло, він очманів, зібрав речі і поїхав до нас. Якщо так і далі продовжуватиметься, про дітей можна справді забути. Тут старі яскравіші перли видають.
Час підрезюмувати. Тепер у нашому будинку двоє чоловіків. Обидва допомагають по господарству: один готує та ходить до магазину, другий – пере та прибирає. Бережуть мене як зіницю ока.
Сусідка Тамара з нами не вітається, але, зізнаюся, втрата не велика. А Надія Петрівна живе приспівуючи. Тепер уже її квартиру вона віддала в найм квартирантам-переселенцям, а сама живе у маленькій однокімнатній квартирі з євроремонтом. Оце я розумію старість!
А якщо серйозно, відчуваю якусь безвихідь. І свекра на старості літ не кинеш, і своїм життям хочеться пожити.
Ось такі пиріжки! Навіть не знаю, що і як буде далі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
