Боже, моя френд-стрічка посипає голову пеплом: поїхали – почуваюсь зрадницею – не поїхали – боюсь – не знецінюйте тих, хто залишився – чим менше людей, тим легше захищати міста – а куди їхати? – навіть боюсь думати – хоч в підвалі, але залишаюсь.
Моя близька подруга, у якої немає нікого, окрім доньки (немає батьків і чоловіка, немає рідних сестри і брата), поїхала з Одеси тоді, коли 12-річна дитина запитала на повному серйозі, по-діловому:
– Якщо тебе не стане, кому мені дзвонити?
Я висловила свою позицію. Я не знецінюю тих, хто поїхав, і тих, хто залишився.
І я, як і ви, знаю тих, хто поїхав з дітьми, і зараз робить купу важливих справ для нашої перемоги.
І ще одна тема: не чіпайте керівництво країни, бо це впливає на бойовий дух – з одного боку, і з іншого – ми ж не Раша і не Північна Корея, ми інша країна, і ми маємо називати речі своїми іменами.
Бо це не про зраду. А про виправлення помилок по ходу.
Бо треба визнати, що серйозна техніка від союзників – це щастя. А білизна і рукавиці для бійців, вірніше, їх відсутність – це бока тих, хто всі ці роки мав ДУМАТИ і ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ армію.
Я вже не кажу про бронежилети, тепловізори, біноклі, рації і так далі.
Добре, що в дороги закопали стільки, що і на хатинки в гарних країнах вистачило.
Люди знову опинилися в умовах 2014-го року. Лише тепер є гроші, але порожні склади.
Знову все самі. Так, у нас вийде, ми справимося. Але ж туди його!
Страшенно паскудна новина про зрадника в українській переговорній групі Кірєєва, який зливав інформацію про нашу позицію окупантам і якого ліквідували при затриманні. Друг Баканова, голови СБУ України. Того Баканова, який близький друг Верховного головнокомандуючого.
І давайте, врешті решт, називати речі своїми іменами.
ДРГ, ДШГ, які заїхали в країну завчасно – це лажа СБУ.
Ті, хто наводив і наводить ворогів на цілі в наших містах – це лажа СБУ.
Ті, хто ставив і ставить мітки на наші об‘єкти – це лажа СБУ.
Ті, хто вербував перших і другий через соцмережі – це лажа СБУ.
Зеленський повернув (чи настійливо порадили повернути) військових, які мають бойовий досвід і зараз конче необхідні країні.
Війна нічого не списує. Вона лише відкладає прийняття рішень. Які коштують людських життів.
Ми не росіяни. Ми не будемо мовчати. Ми не стадо, яке виходить на протест і потім розбігається, побачивши одного омонівця з дубинкою.
Наші люди по нашим містам голіруч виходять проти танків.
Наші начальники – не олімпійські боги. Ми не будемо їм поклонятися. Особливо коли вони роблять нісенітницю.
В Одесі врешті-решт звільнили Гриневецького – того, свого часу очолював сєпарський з’їзд в Сєвєродонецьку, на зміну йому прийшов полковник, айдарівець з бойовим досвідом.
Різко і кардинально змінилась риторика мера Труханова. Тепер він публічно обкладає проросійських.
Сподіваюсь, змінилась не лише риторика, а і дії.
Не треба боятися виправляти помилки. Навіть у воєний час. Особливо у воєний час.
Керівництво країни проспало початок війни. І ми йому зараз це простили.
Тому що маємо гнати наволоч зі своєї землі.
А мовчати, щоб не «підривати бойовий дух» – ви про це розкажіть хлопцям в окопах. Для яких ми, і я в тому числі, шукаємо броніки і тепловізори, рації і тактичні рукавиці.
Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)
Слава Україні і ЗСУ! За нами правда і перемога!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
