fbpx
життєві історії
Поїхав я провідати маму у Львів, їхати мені поїздом добу. На поїзд квитків не було, і я змушений був звернутися до начальника вокзалу. Довго йому пояснював, наскільки мені важливо провідати маму перед святами. Нарешті мені продали квиток у купейний вагон. Коли подали поїзд, у всіх вагонах відчинилися двері і провідники почали перевіряти квитки та впускати пасажирів. Тільки мій дев’ятий вагон залишався закритим, неосвітленим

Поїхав я провідати маму у Львів, їхати мені поїздом добу. Однак, на поїзд квитків не було, і я змушений був звернутися до начальника вокзалу. Довго йому пояснював, наскільки мені важливо провідати маму перед святами, потім довгенько не зможу вирватися. Нарешті мені продали квиток у купейний вагон.

Коли я приїхав на вокзал і подали поїзд, у всіх вагонах відчинилися двері, і провідники почали перевіряти квитки та впускати пасажирів на їхні місця. Тільки мій дев’ятий вагон залишався закритим, неосвітленим.

Виявилося, що ще одна сім’я має квитки в цей вагон. Більше пасажирів не було. Ми почали стукати у двері вагона і через деякий час з неї виглянула провідниця:

– Цей вагон замерзлий, не обігрівається, я повідомила про це, і в нього квитки не мали продавати!

– І що нам робити? У нас квитки саме у цей вагон.

– Але ж ви розумієте, що означає замерзлий вагон? Це означає, що опалення не працює і температура як на вулиці.

А на вулиці була мінусова температура, віяв холодний вітер.

– Ідіть до начальника поїзда, може, він вас посадить в інший вагон.

Начальник поїзда заявив, що в інших вагонах вільних місць немає, і, як це неприємно, нам доведеться їхати у своєму неопалюваному вагоні. Він наказав провідниці впустити нас у вагон.

Сімейна пара зайняла одне купе, а я – інше. Більше у вагоні нікого не було. Температура всередині була хоч і не такою, як на вулиці, але надзвичайно низькою. Особливо непросто стало, коли настала ніч і треба було лягати спати. Провідниця дала кожному з нас чотири ковдри, і я накрився ними з головою. Але все одно зігрітися не вдавалося і заснути я не міг.

У цей час у купе постукав сусід:

– Я хочу поділитися з вами нашим винаходом. Якщо одною із ковдр завісити вікно, то стає трохи тепліше.

Я тут же скористався цією порадою, і, справді, стало трохи тепліше.

Ніч минула. Вранці провідниця принесла нам чай із сусіднього вагона. Вдень терпіти холод було легше, ніж уночі. Провідниця нас обнадіяла, що оскільки обіцяють потепління невеличке, протягом дня надворі стане тепліше, вагон відтане і вона зможе включити опалення.

Коли я вже ліг спати, поїзд зупинився на якійсь станції, і в двері мого купе постукали. Я відкрив і побачив молоду жінку, яка заявила, що її провідниця направила в моє купе. Я був здивований, адже у вагоні повно вільних місць, всі купе, крім двох, не зайняті, а провідниця мене ущільнює. Сперечатися вночі я не став, просто взяв свої речі і перейшов до іншого купе.

Вранці, побачивши провідницю, я таки вирішив висловити їй своє обурення. Але вона сказала:

– Та ви трусилися від холоду, от я й послала цю жінку до вас у купе, щоб вам удвох тепліше було! А ви ще й незадоволені! Роби після цього людям добро!

Ту поїздку ось у такому особливому вагоні я запамятав надовго! І, знаєте, згадую її тепер вже лиш з посмішкою.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com