Поїзд їхав зі Львова в Київ. Стефанія їхала в купе зі своїм жорстким і грубим чоловіком Макаром. Чоловік заснув і хропів – втомився зауваження робити Стефі і перебивати, докоряти свою дружину…
І Стефа розговорилася з молодим офіцером – це була абсолютно невинна спокійна розмова про сторонні речі.
Про те, як в дитинстві можна завмерти – і час немов сповільнюється, його плин стає іншим, і здається майже вічністю… Про те, як таємниче і дивно сидіти під столом, заховатисявід усього світу, перебирати бахрому на скатертині, що звисає майже додолу… Про дивну гіркоту всередині, коли дивишся на палаючі і згасаючі вуглинки в печі чи каміні…
Вони розмовляли, і прекрасно розуміли одне одного; всі ці відчуття, почуття, переживання у них були спільні, зрозумілі, однакові, і говорили вони захлинаючись про життя душ під хропіння і сплячого грубого чоловіка, якого колись покохала за фальшиву мужність Стефанія.
Вони намагалися говорити тихо, майже пошепки – щоб не порушити сон Макара. Але він все одно прокинувся, перекинувся на інший бік, щось злобно бурмочучи на адресу дружини.
Молодому офіцерові Степану треба було виходити – ось вже його станція. І він раптом зрозумів, що ніколи, ніколи він не зустріне ближчої і більш спорідненої душі, з якою так щасливо можна жити, просто – бути разом…
І вони разом і вийшли, Стефанія і Степан, навіть не взявши багаж жінки – вийшли в повну невідомість, але і в повну свободу. Вони зважилися і змогли.
Чи стали щасливими? Знаю лише, що вже няньчать трьох онуків, а познайомилися ми з ними і почули від Стефанії і Степана цю зворушливу і авантюрну водночас історію під час відпочинку в санаторії в Карпатах.
Чи правильно тоді, багато років тому, зробили?.. Не нам судити. Але, судячи з їхнього довгого спільного життя, тоді в купе поїзду зустрілися дві душі, дві долі…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
