Пожив оце два місяці у родичів у селі на Волині. І тепер вважаю так: безробітних містян треба примусово переселяти на села. Тоді й піднімемо сільське господарство!
Ми з дружиною вже пенсіонери, вже обом добре за 60. Нещодавно, в силу обставин, пожили-погостювали у далеких родичів дружини у маленькому Волинському селі. Я досі під враженням від тамтешньої краси, первозданної природи, свіжого повітря та практично повної відсутності людей. На все село трохи більше сотні мешканців, купа будинків занедбана, покинута.
Хоча незрозуміло — земля навколо річки, лісу, повні грибів та ягід, що ще потрібно для щастя?! Хочеш – займайся господарством, хочеш – працюй віддалено. Інтернет там є, тож було б бажання! Але вся молодь їде у великі міста, щоб стирчати у бетонних коробках, навіть не знаючи імен сусідів. При цьому багато хто у містах сидить без роботи або перебивається випадковими заробітками, але до рідних місць повертатися ніхто не бажає.
Вважаю, потрібно, щоб молодь відправляли до села піднімати сільське господарство. Я, ось, думаю, що треба зробити, як раніше — цільовий напрямок. Нехай держава виділяє гроші на безкоштовну вищу освіту, але лише за умови, що фахівець повернеться до рідних країв, щоб там застосувати свої знання.
Бо сільське господарство сходить на нівець, а в містах повно незатребуваних юристів, політологів, соціологів і ще не зрозумій кого.
Стільки сіл покинутих, душа плаче, коли бачиш це все, а люди ютяться в тісних міських квартирках, за які платять нечувані гроші. Я б із задоволенням зустрів старість у якомусь такому райському містечку! А якщо ще поруч родичі, друзі та однодумці — то це взагалі межа мрій!
Тож подумайте, молодь, можливо час освоювати наші безкраї мальовниці українські простори! А то загребнуть ласі бажаючі з усіх сторін, і потім пожалкуєте – а запізно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
