Познайомилися ми з Джоном три роки тому, коли я була у відрядженні в Америці. Закохалися, весь цей час листувалися, будували плани. Я не зустрічалася з іншими, чекала, що у нас все складеться. Мріяла, що вийду за нього заміж.
Мені наразі 29 років, ніщо мене в Україні особливо не тримає крім роботи, та й ту не шкода залишити, щиро кажучи.
Коли росія вторглася в Україну, я, звичайно, очікувала, що Джон мене одразу забере до себе. Але склалося дещо інакше, я зараз неймовірно розгублена.
Зізнаюся, мені завжди подобалися іноземці, мрія поєднати своє життя з чоловіком з іншої країни. Джон – американець італійського походження і має типовий римський профіль. І якось так вийшло, що я звернула на себе його увагу, а потім сама по вуха в нього закохалася…
Так ось, я не знаю, як зараз бути і чому він так поводиться. Починаючи з лютого, з нашої переписки поступово зникали його палкі й теплі зізнання в коханні й сподівання на нашу скору зустріч, а потім він взагалі перестав писати першим, за останні місяці написав всього два рази.
На мої запитання, що сталося, відповідає, що зайнятий роботою і не дуже здоровою мамою. І ось за жовтень я йому вже тричі писала, і він зовсім не відписався. Я знаю, що він справді зайнятий, але дуже хочу, щоб він мені писав і запросив нарешті до себе.
Мені сумно, що чоловік і не одружений, і точно знаю, що ні з ким не зустрічається, просто у нього трудоголізм та встановлені відповідальності у пріоритеті. Мені здається, що він просто не хоче образити мене, показавши, що я не його головний і далеко не перший пріоритет для нього.
Але що мені робити? Я ж не можу все життя про нього мріяти, так і не отримавши від нього жодного повідомлення!
Я мріяла про весілля з Джоном, думаю про нього щодня. І так вже три з половиною роки! Я дуже цікавлюся переїздом до Америки заради нього, і вже готуюся до еміграції. Та чи чекакє він мене? Зрадіє?
А ще ось що мене трохи насторожує і тривожить.
Я думаю, що тридцятивосьмирічний одинокий американець італійського походження міг би вже хоч раз одружитися. І я вже більше двох років як у претендентках на його руку та серце. У нас так багато спільного! Я хочу бути саме його дружиною. І я ще ніколи так виразно не усвідомлювала свого прагнення шлюбу.
Я його побачила вперше і подумала: «Ми маємо бути одружені. Нам варто одружитися». І так легко візуалізувала наше з ним весілля. А до нього, у мене були лише симпатії і дружні стосунки з однолітками. І я ні з ким не мріяла про шлюб. А тут як блискавкою, і я переконана, що нам варто бути разом!
Порадьте, будь ласка, як ще можна викликати його реакцію на мої повідомлення? Може вчетверте написати? А як знову не відповість?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
