fbpx
життєві історії
Прапор у руки, так я сказав друзям і знайомим. А у мене в Україні рідні і я їм вірю, тільки, на жаль, вони від спілкування зі мною поки що відмовилися повністю. Та я їх розумію. Тому й виїхав, “втік” так би мовити. Вирішив виїхати до Вірменії. дівчина, яка кілька разів відсканувала мій паспорт, з радістю мені повідомила, що виїзд мені закритий

Усім підтримуючим те, що відбувається – прапор у руки, так я сказав друзям і знайомим. А у мене в Україні рідні і я їм вірю, тільки, на жаль, вони від спілкування зі мною поки що відмовилися повністю. Та я їх розумію. Тому й виїхав, “втік” так би мовити

А доводи на підтримку СВО, будь ласка, надсилайте матерям, втратившим дітей, з обох боків.

Я стандартний айтішник, маю стабільну віддалену роботу. Відучився, відслужив, віддав борг Батьківщині, сплачую податки. І живу, загалом, добре.

Навіть після лютого проблеми вирішувалися і начебто можна було жити, але у вересні оголосили мобілізацію. Далі сидіти в Росії в цей період мені здалося просто небезпечно для здоров’я.

Вирішив виїхати до Вірменії. Купив квитки з прямі і туди і назад через кілька днів. Як турист. Після реєстрації в аеропорту поплентався на паспортний контроль, де дівчина, яка кілька разів відсканувала мій паспорт, з радістю мені повідомила, що виїзд мені закритий військкоматом. Тобто військкомат тепер цар і бог і може вирішувати: маю я свободу пересуватися чи ні. Часи такі.

Паспорт мій та ще трьох хлопців забрав прикордонник і пішов у своїх справах, на нас не відволікаючись. Час наближався до вильоту, тому було зрозуміло, що чемодан мій полетить, а я – ні. Звичайно, і він не полетів.

Урочисто оголосивши нам усім, що, дослівно, «вас військкомат шукає» і віддавши паспорти – прикордонник попросив нас за лінію.

Усі питання – у військкомат! Навіть не видавши нам повідомлення про заборону на перетин кордону, видавши стандартне у нас: «Ну ви ж розумієте»

Розуміємо.

Далі я вирішив одразу ж рушити у бік Грузії. Отримавши назад багаж, я знайшов Блаблакар до Владикавказу. Заїхав за мною чоловік на старому мерседесі.

Доїхавши до “Владика”, знайшов попутку до Тбілісі, бо пішки ну ніяк не можна. На кордоні теж розвернули з тим самим формулюванням.

Після другої спроби за день я зрозумів, що списки є, і я в них.

Після цього вирішив їхати через Білорусь. Взяв квиток до Смоленська та поїхав. А потім… перетнув кордон легально через кпп (напевно списки оновилися), доїхав до Мінська і спокійно полетів до Єревану.

В аеропорту не було ні баз призовників, ні злих прикордонників.

Ось так я «втік», «злякався» та інше. І спокійно працюю, не боячись отримати повістку та піти робити справу, яку доброю ніяк не назвеш.

Миру всім нам скоріше!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page