Заміж я вийшла у 26 років, хоча з майбутнім чоловіком зустрічалися майже зі школи. Але хотілося здобути освіту, купити квартиру.
І ось ми з Богданом уже обоє почали працювати, але зрозуміли, що швидко зібрати на своє житло неможливо. А я більше не хотіла відкладати весілля. Я хотіла мати сім’ю, дітей. Хоча Богдан і вмовляв відкласти хоча б на кілька років весілля, я наполягла на своєму і ми побралися.
У моїх батьків жити нема де, тому довелося орендувати квартиру. Працювали, по-троху відкладали. І тут – всі ці події. Довелося з неспокійної Харківщини перебратися в місто, де мешкає свекруха, до неї в оселю.
Вона одна у трикімнатній квартирі. Свекор на небі давно, а старша дочка одружена і живе в іншому місті.
Богдан одразу попередив, що у мами дуже складний характер, але я подумала, що в нас буде своя кімната, тому пересікатимемося мало. До того ж, я наполягла, щоб харчуватися окремо. Оплату комунальних ми взяли на себе, як на подяку, що нам дозволили пожити. Це, порівняно з орендною платою, вигідно. Мама чоловіка також була задоволена.
Спочатку все було гаразд. Я навіть Богдану говорила, що він дарма так говорив про свою маму. Але він лише загадково посміхався.
Свекруха навіть сказала, що якщо потрібно, зможе піти з роботи, щоб мені допомагати з дитиною – нашій доні два роки скоро. Але мене це не влаштовувало. Адже тоді доведеться цілими днями бути з нею вдома. Відчувати її як людину я почала швидко. Вона не сперечалася зі мною, але поводилася так, що мимоволі хотілося втекти до своєї кімнати.
Галина Кирилівна показала своє ставлення до мене зовсім скоро. Почалися такі конфлікти вже на другому місяці життя, що я вже готова була знову платити за орендовану квартиру. Від чоловіка підтримки немає, сказав, що він мене попереджав і не факт, що з моїми батьками було б інакше.
Я розумію, що він має рацію, але що тепер робити мені? Чоловік хоче машину, каже, що відкладати гроші на квартиру можна безкінечно, а машина в такий час. як зараз, прсто необхідна.
Мовляв, ми відмовлятимемо собі і дитині у всьому, а зможемо купити в кращому випадку однокімнатну. За цей час дочка підросте і проблема житла нікуди не подінеться. То чи не краще просто жити з матір’ю, підлаштовуватись під неї і ні в чому собі не відмовляти?
Я з ним не погоджуюся. Я не зможу жити весь час зі свекрухою. Але іншого виходу також не бачу. Богдан на мої вмовляння не піддається. Вже навіть думається про те, щоб поїхати з дочкою до моїх батьків в іншу область, а Богдан нехай з мамою ненаглядною лишається. Але що тоді буде з нашою родиною?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com