Лідія Сергіївна виховувала сина одна. Вклала в свого сина Володю, всю свою душу, працювала на трьох роботах, щоб її син ні в чому не потребував.
Завжди бігла до нього, за першим його покликом. Не складно здогадатися, що дитина, виросла дуже розбалуваною, не те щоб мати балувала його, якими то дорогими подарунками, просто виконувала всі його побажання, а щоб як то покарати винну дитину, про це навіть думка не допускалося.
Ось і виріс Вова зі ставленням споживача до оточуючих, а особливо до матері.
В армію не ходив, мама якимось чином відмазала. Працювати не хотів, навіщо, адже мама прогодує, а якщо грошей не вистачатиме, нічого страшного, мама влаштується ще на одну роботу.
Так думав Вова, але до Лідії Сергіївні, прийшла старість і не могла вона більше працювати на трьох чотирьох роботах.
Грошей Володі стало катастрофічно не вистачати на його розваги, на мамину пенсію занадто не розгуляєшся.
Почав Вова шукати роботу, та таку, де поменше працювати й побільше отримувати.
Але йому пропонували, або двірником, або вантажником, а там треба багато працювати, ось і вибрав професію охоронця.
Зароблених грошей, матері не давав ні копійки, зате вимагав, щоб мама, годувала йому смачно, а звідки вона візьме гроші, на різні делікатеси.
Сидячи на роботі, Вова випадково побачив оголошення в газеті, про те, що багато хто шукає квартири, щоб купити.
Поцікавившись у знайомих, скільки коштує житло в їхньому місті, він швиденько підрахував скільки можна виручити за їх квартиру.
Виходило пристойно, можна було не працювати, цілий рік. Як же добре він заживе з такими великими грішми, але треба, що то з матір’ю робити, вона просто так не погодиться виселятися з квартири.
На восьме березня, син приніс квіти і тортик, для матері, хоча раніше ніколи ні чого не дарував, навіть з днем народження не вітав.
Сидячи за столом, вони пили чай. Мати була щаслива, адже у неї такий хороший син, так її любить, он навіть квіти купив.
Вовочка, улюблений син, завів розмову про квартиру. Мовляв треба написати заповіт, раптом батько з’явиться і відбере квартиру. Мати звичайно ж підписала, але замість заповіту, син підсунув, довіреність, яка давала йому право продати квартиру.
Тепер треба було як то виселити матір з квартири. Назичив грошей, він заплатив за місце у будинку для літніх людей, за перший місяць проживання і перевіз туди мати, нібито на час ремонту, який він хотів зробити.
Але по закінченні місяця, син не поспішав за нею і оплачувати, послуги будинку престарілих не став. Стареньку відправили додому.
Добравшись до своєї квартири, Лідія Сергіївна виявила, що на дверях, замки поміняні. Достукавшись до сусідів, вона дізналася, що Володя продає її квартиру. Що ж робити далі, де жити, куди податися на старості то років.
Через деякий час, Лідія Сергіївна вже просила милостиню, сидячи у церкві. Її помітив отець Сергій і відправив жити в монастир.
Але через пару місяців, до неї завітав Володимир з якимось хлопцем і зажадав ще раз підписати документи, а то минулого разу, вона не там розписалася і тепер ніяк не можна продати квартиру.
Хлопець почувши яким чином, продає Володя, йому квартиру, схопив його за комір і відібрав ключі від квартири.
Володя сторопів від такого, а хлопець попередив йому, що якщо побачить його біля матері, то сам піде до поліції. Він виявився поліцейським і просто гарною людиною.
Хлопець відвіз Лідію Сергіївну додому. На прощання, попросив зателефонувати йому, якщо що щось трапиться.
Тепер Лідія Сергіївна, живе більш-менш спокійно, син живе окремо, квартиру знімає.
Іноді Володя відвідує мати і більше не заводить розмов про продаж квартири.
Чи багато треба було, щоб перестав мати виганяти на вулицю. Всього лише раз, потріпати за комір.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
