Поліна закінчує інститут, підробляє, з третього курсу живе окремо від батьків і не залежить ні від кого матеріально.
Останні півтора року живе в цивільному шлюбі, знімають квартиру. Хлопець надійний, з перспективами, вуз закінчив пару років назад, кар’єра у нього пре в гору. В майбутньому планували реєструвати шлюб офіційно, хлопець уже й пропозицію зробив.
Правда, весілля домовилися відкласти на рік: Поліні треба довчитися, отримати диплом, почати працювати. Зрештою, хотіли назбирати грошей на торжество і відсвяткувати весілля хай не з циганським розмахом, але так, щоб запам’яталася. Одягнутися, запросити хорошого фотографа, посидіти з близькими, а потім махнути на пару тижнів в яке-небудь романтичне місце.
Майбутнє весілля вже обговорили в дрібницях і що примітно, ні в чому один одному не суперечачи.
Та й більш серйозні речі розпланували без конфліктів. Теоретично. Поліна обов’язково візьме прізвище чоловіка, одружаться, рік-другий поживуть для себе, може бути, почнуть вирішувати житлове питання, а там будуть народжувати. За всіма пунктами домовилися легко і просто, заперечень не виникло. Треба сказати, вони взагалі прожили півтора року на подив: душа в душу. Повний штиль і взаєморозуміння.
Проте на практиці все вийшло трохи не так, як бачилося в теорії – Поліна дізналася, що очікує дитину.
Нічого не поробиш – в плани тут же внесли корективи. Все скасували, вирішили подавати заяву і народжувати. Звичайно, вийде все трохи сумбурно: захист диплома, весілля, дитина – все протягом якихось двох-трьох місяців. Але якщо вже доля складається так – тому й бути.
І все начебто можна вирішити, крім одного пункту – наречений рішуче наполягає, щоб наречена взяла його прізвище. Прямо на реєстрації і ніяк інакше. Щоб всі родичі, присутні, це чули.
І в «мирний» час у Поліни з цього питання не було ніяких заперечень. Але тепер… Поліна прикидає, скільки документів доведеться поміняти, причому в абсолютно різних установах і в стислі терміни, і приходить в жах. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, залікова книжка, диплом…
Треба сказати, очікування дитини протікає не зовсім гладко, Поліна вже зараз ходить на процедури в денний стаціонар, а що буде перед лікарнею, залишається тільки здогадуватися.
Може, звичайно, все буде добре і у Поліна з легкістю зможе мотатися з животом на інший кінець міста, за місцем прописки, по установах і збирати довідки – але ж гарантії немає. До того ж у Поліни саме в цей приблизно час буде захист диплома і на це теж потрібен час і сили…
Але наречений нічого слухати не хоче.
Сім’я – це чоловік і дружина на одному прізвищі і крапка. А все Полініного доводи – відмовки. Не так вже й важко це, документи поміняти, Поліна не перша, щодня десятки жінок змінюють паспорти, ніхто не бачить в цьому проблем.
До того ж зараз скрізь, кажуть, електронні черги, ніде ніякої тисняви, все приходять за талонами і по запису і роблять справи без суєти і шуму. Але Поліні якось не віриться, що все так легко і просто…
– Ну давай я поміняю прізвище, як народжу дитину! – умовляє Поліна. – Коли все владнається, поїду і спокійно все зроблю…
Куди там. Міняй прізвище на весіллі і все. А то, що тобі паспорт перекреслений і доведеться шалено носитися, щоб виправити собі документи перед лікарнею – так це надумана проблема…
– Ось така впертість з приводу свого прізвища! – задумливо упустила найкраща подруга, присвячена в ситуацію. – Ну не це питання, де нормальна людина буде наполягати… Тим більше в наш час. Щось в цьому ненормальне. Ти сама як думаєш?
Поліну і саму серйозно ображає такий підхід. Наплювати на її здоров’я, на труднощі, на майбутню дитину – на чолі кута прізвище.
Якось це нездорово, якщо вдуматися.
Виходить, робити так, як хоче наречений і мотатися потім по жарі з документами, втрачаючи залишки здоров’я, а що трапиться – потім хай нарікає на себе?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
