Зелене волосся, сережка в носі і ще з десяток в брові, короткий рваний топ, татушка на плечі промовиста, висок вибритий…
– Знайомся мамо, це моя кохана дівчина Надя.
“Господи, подай силоньок!” – подумала я, ледь не знепритомнівши.
Ні я не скнара. Я цілком сучасна жінка, редактор журналу, але до “такого” була не готова.
Про Надійку чула давно. Мій син програміст захоплено розповідав про талановитого веб-дизайнера, яка працювала з ним над одним проектом. Її креативності не було меж, і то було щастя, що вона погодилась їм допомогти, адже була затребувана і мала щільний графік.
“Вона гарна, розумна, весела, прекрасно малює, багато подорожує, і так багато читає!” – сяючи від щастя, розповідав про неї мій закоханий син за традиційним недільним пирогом.
– Чи ти бува не закохався по-справжньму сину? А якщо так – досить в своїй холостяцькій квартирі сидіти. Одружуйся, я внуків хочу!
Та розмова відбулась давненько, і вони справді, на мою радість, почали зустрічатись, проте Надійка знайомитись з майбутньою свекрухою не поспішала:
– Дай нам спочатку самим перевірити почуття, а потім вже впустимо в своє життя батьків.
Перевірили. І ось сьогодні прийшли знайомитись.
Я остовпіла. Стояла і слова вимовити не могла. Чекала кого завгодно, але не “таку”.
– Мені треба присісти, – ледь мовила.
А в голові одна думка витісняла іншу: “Хоча б не на голці, мати рідна, а якщо вона сeктантка якась і вже втягнула Славу? А може одна, з тих ворожок, що по неділях показують?..”
Славик з Надією перезирнулися і від уші розсміялись:
– Я виграла, – крізь сміх сказала Надія, – де у Вас заспокійливе, мамо?
Тим “мамо” вона повалила мене. А доки я приходила до тями, все ще сміючись, Надя розповідала, що вони побились зі Славком об заклад на мою реакцію. Він був певен, що в мене “залізні” нерви і “стальна воля”, а Надя запевняла, що то маячня, і мені потрібно буде час оговтатись.
“Як її спровадити? Як врятувати сина? Адже геть здоровий глузд втратив. Хоча один вечір потерплю, послухаю, придивлюся. Свого ворога треба знати в обличчя…”
А тим часом Надя спритно накрила на стіл, ніби то я гостя, а вона – господиня тут.
– Сідаймо, я з роботи зголодніла, – гостинно запросила надя.
Ми тоді просиділи до ранку. Дівчина виявилася ще кращою, ніж описував син. Надзвичайно розумна, цілеспрямована, добре вихована, тактовна. Я була зачарована і на прощання назвала її “донечкою”.
…І було весілля з феєрично-екстравагантною нареченою. А потім нарoдилися онуки. Їх у мене четверо поки що.
Надя зі Славком живуть душа в душу. Мають свою справу, свій дім, свою машину і міцну родину. Зовнішність Наді кардинально змінилась: вона не носить топів, зате зробила ще з десяток тaтушок, її довге зелене волосся перетворилось на коротенького “їжачка”, який майже щодня змінює колір.
Згадуючи пережите, я замислююсь, що було б, якби тоді я не прийняла “такої” невістки? Якби втрутилась зі своїми побоюваннями і переконаннями і почала б “рятувати” сина? Як часто ми судимо людей по зовнішності, навіть не поцікавившись, ким вона є?
І скільки матусь зруйнували щастя своїх дітей, не прийнявши їхній вибір…Де та межа між життєвою мудрістю і фанатичним відстоюванням своєї думки, навіть ціною щастя власних дітей?
Але я дуже рада, що мені тоді вистачило розуму придивитися до Наді: не до її зовнішнього вигляду, а до її розуму, душі і внутрішнього світу.
Автор Анна К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
