Про свій цікавий стан я декілька місяців не здогадувалася. Маленьке село, батьки, які не стали мені близькими, зробили свою справу. – Двійня? Як так? В нашій родині ніколи не було. – Батьки хоча і злилися, але не засуджували мене. На наступний тиждень після Великодня я стала мамою двох хлопчиків.
Перший час я не могла повірити, що все це відбувається зі мною, а “цікавий стан” сприймала чимось на зразок прикрої перешкоди, яка “розсмокчеться” сама собою.
Спочатку не вступила на юридичний факультет, вірніше відмовилася вступати.
Скромна відмінниця з маленького села злякалася навіть думки про те, що доведеться залишитися самій у великому місті на тривалий час, тому повернулася на батьківщину і стала студенткою одного з коледжів, всі переваги якого полягали в тому, що можна було часто приїжджати додому.
Правда, їздити було особливо нема чого – Останнім часом відносини між батьками зовсім розладналися, вони постійно лаялися, матері довелося піти з роботи за скороченням, а батько дорікав кожним шматком хліба не тільки її, але і нас.
Потім я здивувала їх своєю вагітністю. Сама не розумію, як так сталося . В село приїхав давній залицяльник, швидкоплинна зустріч з яким перетворилася в довготривалий “сюрприз”. Він поїхав на роботу в Польщу, а я залишилася.
Дивний стан помітила не відразу, а коли спохопилася, було пізно.
Коли батьки почули новину про те, що у них буде одразу двоє онуків, отетеріли, але про відмову не могло бути й мови, тому в належний час на світ з’явилося два карапузика з голубими як море очима.
Ви запитаєте, а як же щасливий татусь?
Повернувся з Польщі і почав наздоганяти гульки з дівчатами, а згодом і переїхав жити в іншу область. Про те, що то його діти, він навіть слухати не хотів. Батьки Артема також не визнавали онуків, хоча ті, як дві каплі води були схожі на їх родину.
Вдруге ми зустрілися лише через двадцять три роки, коли хлопчаки закінчили інститут і відкрили власну фірму.
За цей час “татусь” встиг розлучитися з дружиною і почувши про те, що я так і не змогла вийти заміж, з’явився у всій красі з пропозицією зробити експертизу ДНК і прожити решту життя разом.
Було смішно, гидко і трохи лячно за те, що життя могло піти по іншому. Артем навіть не зрозумів причину моєї відмови, самовпевнено вважаючи себе неперевершеним мачо…
Ну, а нам тепер вже і так добре. Без нього.
Фото ілюстративне – ebobas
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
