fbpx

Про те, що Максим насправді не Максим, я дізналася коли вперше познайомилась з його мамою. Ще на початку наших відносин, я дивувалася, бо обличчя його було якесь не таке, як у наших українських хлопців, але не стала на цьому зациклюватись, на превеликий жаль. – Мого сина звати Башар. Просто коли ми переїхали сюди жити, я зробила так для зручності. – І чому я відразу не чкурнула звідти?!

Про те, що Максим насправді не Максим, я дізналася коли вперше познайомилась з його мамою. Ще на початку наших відносин, я дивувалася, бо обличчя його було якесь не таке, як у наших українських хлопців, але не стала на цьому зациклюватись, на превеликий жаль. – Мого сина звати Башар. Просто коли ми переїхали сюди жити, я зробила так для зручності. – І чому я відразу не чкурнула звідти?!

У мене не було хорошого і щасливого дитинства. Тато покинув маму, коли я ще навіть не з’явилася на світ. Після моєї появи мамі доводилося дуже важко, вона працювала на одному із Львівських заводів. Робота була пов’язана з хімікатами. І я впевнена, що саме ця робота і призвела до того, що її так рано не стало. Мені тоді було лише вісім років.

Благо, що мене забрала тітка Оля, мамина рідна сестра. В них з чоловіком не було дітей, тому вони прийняли мене за рідну донечку.

Тітка Оля жила з чоловіком досить бідно, тому коли я виросла, грошей на навчання у вищому навчальному закладі у неї не було. Довелося йти вчитися в технікум. Там я і здобула професію вихователя дитячого садка і відразу після навчання пішла працювати.

Свою роботу я дуже любила, тому з радістю кожного ранку бігла в садочок. Начебто і все налагоджуватися стало. Але потім садок закрили, я залишилася без роботи. Влаштуватися в інший садок в невеликому місті не було можливості. Тим більше, що всі місця зайняті.

Так я і пішла працювати в місцевий супермаркет, розкладати товари по полицях, а також їздити разом з водієм розвозити товари по невеликих магазинах. Водієм виявився Максим – дуже симпатичний чоловік. Симпатія між нами зав’язалася майже відразу. Ми постійно були разом.

Раніше я ніколи не зустрічалася з хлопцями, тому не дивно, що увага Максима і його турбота вплинули на мене таким чином, що я закохалася в нього по вуха. Через деякий час він познайомив мене з мамою. І вона мені здалася приємною людиною. Мабуть, просто я була настільки наївною. Тоді я і дізналася, що Максим зовсім не Максим. Його звуть Башар, вони з мамою приїхали в Україну з Сирії багато років тому. Що ж, хоч я і не була рада такому повороту подій, закрила на все очі. Я ж його любила, яка різниця, якої він національності.

Пізніше Башар сказав, що раз я його жінка, то ми повинні жити разом. Я погодилася, так і почали жити з його мамою. Тут і почалося все. Хто міг подумати, що через два місяці мені заборонять працювати в супермаркеті, адже там багато чоловіків, змусили сидіти вдома. До того ж, без мами Башар мені не дозволяв навіть в магазин сходити за продуктами. Свекруха з часом почала ставиться до мене, як до рабині. Я то і робила, що вичищала цілими днями квартиру і готувала їжу.

А одного дня ледь не стерпла, коли зрозуміла, що при надії. Вердикт Башара і його мами був для мене, як грім серед ясного неба.

– Ні і все. Цієї дитини не має бути.

І тоді я почала шукати шляхи, щоб втекти від цієї сім’ї. Через декілька днів мені таки пощастило, свекруха вийшла за продуктами і забула замкнути мене в квартирі. Тоді я і втекла на автовокзал, звідти до подруги в інше місто. Добре, що хоч вона мене прийняла.

Там я і стала мамою свого синочка.

Зараз моєму Данилу сім років. Він ходить в другий клас. Я працюю майстром манікюру і орендую квартиру. Недавно я познайомилась з хлопцем. При знайомстві я декілька разів перепитувала, чи справді він Павло. Він на це дивно реагував, але коли дізнався всю історію, підтримав мене, і сказав, що ніколи ні мене ні сина не дасть в обіду.

Це і є справжня любов…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page