Про те, що моя дружина знайшла собі в Польщі чергове захоплення, я дізнався від старшої дочки. Я ж до останнього надіявся, що Христина одумається. Я б її пробачив, в першу чергу заради дітей. Та на початку вересня вони повернулися, щоб владнати деякі справи. Правда, в наш будинок вона не просилася. З дівчатами я зустрічався в Києві. І вже будучи в Польщі, Христина мені зателефонувала знову!
Коли я одружився з Христиною, я щиро вірив, що ми постаріємо разом. Ми двоє з маленького містечка на Чернігівщині, де ми і познайомилися. Через деякий час нас потягнуло до Києва. Ми обоє прагнули жити і розвиватися в столиці. Зрештою, ми здійснили одну зі своїх мрій – придбали невеличкий будиночок неподалік Києва. А після вже з’явилися на світ рік за роком наші донечки. Анні 9 років, а Андріані – 8.
Це виглядало як щасливе сімейне життя. Христина намагалася пристосуватися до села, але нічого з цього не виходило. Через деякий час вона перестала отримувати задоволення від нашого способу життя. Вона дедалі частіше їздила у вільний час до Києва. Поки я був вдома з дітьми, вона десь розважалася. Я спокійно це терпів і сподівався, що вона отямиться.
Але поступово я відчув, що ми віддаляємося один від одного. Дівчата більше були зі мною, тому що мама не приділяла їм достатньо уваги. Сама почала кудись їздити, ніби-то з подругами. І тому було лише питанням часу, коли вона піде назавжди.
Вона сказала, що не кохає мене і йде жити до іншого чоловіка, коли молодшій Андріані було п’ять років. Незважаючи на те, що я намагався переконати Христину не робити необдуманих вчинків, вона переконливо говорила, що не хоче більше жити зі мною.
Вона прекрасно усвідомлювала, що сама стоїть за розпадом сім’ї. Ми домовилися що не будемо заважати один одному проводити час з дітьми. Христина з донечками переїхала в місто до цього чоловіка за десять кілометрів, а я залишився вдома один. Мені було важко звикнути до життя без них.
Христина деякий час намагалася, і я б майже сказав, що вона раптом стала більш зразковою матір’ю, ніж під час нашого шлюбу. Дівчата розказували мені при зустрічі, що вона сильно змінилася. А мені дуже хотілося в це вірити.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Христина забрала дітей і переїхала на деякий час в Польщу. Цей чоловік, як я зрозумів, залишився в Україні. Але за цей короткий час, що вона там була, Христина зуміла знайти собі поляка.
Це я дізнався від старшої дочки. Я спершу не хотів у це вірити, але знаючи Христину, я прийняв цей факт. На початку вересня Христина повернулася з дівчатами до Києва. В наш будиночок (ми ще, до речі, не розлучені), вона не просилася. Приїхавши до Києва вона орендувала якусь квартиру, владнавши всі свої справи вона знову заговорила, що збирається їхати до Польщі, але як вона каже, на цей раз вже назавжди.
І ось уже п’ять місяців я бачу своїх донечок лише по вайберу.
Моє життя повернулося в геть інше русло. Нещодавно вона попросила, щоб я подав усі документи на розлучення. Признаюся чесно, я все ще надіявся, що Христина зрозуміє свою помилку, і повернеться з дівчатами до мене. Але ця надія впевнено йде “на дно”.
Я часто обдумував ситуацію, що Христина повернулася до мене, і я її пробачив. Але тепер, як я зрозумів, це може відбутися лише уві сні…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua