Про те, що наша Богданка вийшла заміж, ми дізналися від сусідів. В одній із соціальних мереж вона виклала дуже гарні світлини у весільній сукні. Я того ж дня їй зателефонував. Донька як ні в чому не бувало, підтвердила своє заміжжя. – А що ти хотів? Ти чужа мені людина. – Але ж я все життя мріяв, як поведу своїх доньок до їх половинок. Та й танець нареченої і батька ніхто не відміняв.
Хочу поділитись з вами історією свого брата. Вже дуже сильно вона мене муляє.
Одружився Захар на жінці з двома дітками. Старшому хлопчику Борису майже три, а молодшій дівчинці Богданці півтора рочки.
Жили дуже добре, ще двох спільних дітей на світ привели. Загалом хороша, мила сім’я, а головне всі щасливі. Мій брат до всіх відносився однаково, не поділяв на своїх і чужих.
У школу з голочки одягали, велосипедики, ролики, всім все порівну. Дітки трохи підросли, так добрі люди швидко донесли Борису та Богданці, що татусь-то у них не рідний. Брат поговорив з дітьми, роз’яснив все як є.
Минув час. Борису вже 27 років, а Богданці 25 з половинкою. Сім’я все така ж дружна, як і була. З них багато брали приклад. Брат мій дуже хороший чоловік, дітей своїх любить неймовірно. Ніколи поганого слова не сказав і не ділив дітей.
А суть історії така. Богданка вийшла заміж. Причому батьки дізналися про це від людей. Світлини в соц. мережах з’явилися, де Богданка з нареченим у шикарній весільній сукні і з обручкою на пальчику. Брат мій подзвонив їй, запитав: “Доню, як же так? Ми ж теж хотіли б побувати на такому святі, готувалися до весілля, грошей зібрали, щоб все, як у всіх було. Щоб танець на весіллі тата і дочки був”.
А вона сказала, що не хоче бачити їх на весіллі, адже це лише їхнє свято. А ще, мабуть, найболючіше сказала, що він не батько їй, щоб щось говорити.
Важко передати цю важкість, яка застигла в очах брата. Все твердив: “за що так вона з ними?”. Та й мама Богданки після цього злягла, ледве прочухалися.
Після цих подій минуло пів року. Богданка додому так і не приїхала. Навіть з днем народження не привітала, колись таких рідних людей.
Не дзвонить, не пише. Каже, що у неї тепер своя сім’я , і що всі вони їй чужі.
Не спілкується навіть з братами та сестрами. Зараз вони вчаться жити без Богданки. Не завжди виходить так, як ми хочемо. І не побувавши в чужій шкурі, нам не можна судити людину. Звичайно, бувають і інші діти, але іноді ось так поступають із найріднішими. У більшості випадків чужі діти так і залишаються чужими. І якщо не в ранньому віці, так в зрілому, діти нагадують, що ви їм не батько або не мати. І це дуже гірко.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
