Про те, що свекруха стане мамою втретє, вона нам повідомила на самий Великдень. Ця новина була для всіх, як грім серед ясного неба. Офіційного чоловіка в Світлани Ігорівни не було, але це не заважало їй світитися від щастя. Я намагалася підтримувати її, давати поради, тільки вона стояла на своєму: “Ніякі обстеження! В свій час я вже привела на світ двох здорових дітей, і в цей раз все обійдеться”. Та, на жаль.
Будучи молодою дівчиною, я закінчила залізничний коледж і пішла працювати за професією. У цей же час я влаштувалась на заочне відділення до університету. Закінчивши його, я змогла рости кар’єрними сходами. І тоді я вже була черговою станцією. Незабаром до нас прийшла нова людина – молодий гарний хлопець, приблизно мого віку на ім’я Василь. Він почав працювати, придивлявся до мене, почав запрошувати на побачення. Ми зустрілися з ним не довго і вирішили одружитися. Потім стали жити у мене.
У вихідні ми ходили в гості до матері та молодшої сестри Василя. Світлана Ігорівна завжди нам була рада, зустрічали нас усміхаючись, проводжали також. Ніхто у сім’ю до нас не ліз. Цьому я раділа. Ми не конфліктували.
Минуло ще пів року і я ощасливила Василя звісткою про поповнення. Потім на світ з’явилася дочка Даринка. Потім до нас почала їздити свекруха. Але коли ми до неї навідувалися, то вона завжди мала різних залицяльників. За кілька років свекруха примудрилася тричі вийти заміж. Я її в цьому не підтримувала, але водночас вона приділяла час і онуці. Любила дитячий сміх.
І тут як грім серед ясного неба – ми з Василем дізнаємось, що його мати при надії. І навіть при цьому незаміжня. Хто міг цього чекати? І лікарі в такому віці ставати батьками не рекомендують. Адже 48 років – це вже немолодий вік. Вони вважали, що дитина може бути не здоровою. Але вона не стала нікого слухати і вважала, що все буде гаразд. Адже вже двох вона змогла привести на світ? Ми з чоловіком дуже хвилювалися в очікуванні дня “х”. Ніхто не зміг переконати свекруху. Вона вся пурхала в очікуванні малюка.
Вона навіть на обстеження планові не ходила, щоб дитині не нашкодили ненароком. Хоча ми її намагалися вмовити. Вона нічого не хотіла слухати. Але ж УЗД могло виявити все на ранньому терміні. Світлани Ігорівни казала, що почувається добре, а це головне. І всі хвилювання марні.
Так минуло дев’ять місяців. Ми одразу прибігли до неї, зібрали всі речі і її на швидкій відвезли. Цивільний чоловік не відходив від неї ні на мить. Після появи з’ясувалося, що це хлопчик. Але… не здоровий. Коли маму чоловіка привели до тями і повідомили про дитинку, вона вирішила не забирати його додому.
Адже виходити сина у такому стані вона не зможе. Ну що це за нерозсудливість? Чому не можна було все це закінчити свого часу, здавши необхідні аналізи та пройшовши обстеження? А тепер така безвідповідальність. Поки що ми з чоловіком намагаємося її умовити не залишати дитину. Але я навіть не впевнена, що ми робимо правильно…
Фото ілюстративне
