Цими вихідними ми з чоловіком і дочкою були на хрестинах, винуватиця торжества – племінниця мого чоловіка, дочка мого швагра. У них це перше дитя, довгоочікувана донечка, а ось у нас з чоловіком троє діток вже.
Як і всім, жити нам зараз досить важко, зарплати в нашому місті маленькі. Але оскільки маленька похресниця – наша близька родичка, то ми готувалися, збирали-відкладали і у підсумку поклали до подарункового конвертика аж 100 доларів – сума досить велика для нашої родини.
Крім того, ми купили Улянці костюмчик, іграшку, а для батьків поклали в пакет з подарунками пляшку ігристого і велику коробку цукерок – тобто виклалися досить суттєво.
Про свій зовнішній вигляд ми теж подбали – ми зі старшою дочкою вбралися в свої найгарніші сукні, я в жовтогарячу, донечка в червону, синочки в костюмах, чоловік також.
І ось минулими вихідними ми сіли в свою не нову, але досить хорошу сімейну машину, і поїхали в церкву на призначений час.
Ну й ось коли приїхали – ми просто опинилися не у своїй тарілці, як то кажуть. Людей на хрестинах зібралося чимало, майже 30 чоловік. Приїхали батьки й рідні, і друзі дружини швагра з західної України, рідня з нашої, тобто з чоловікової сторони. І всі – у білих або дуже вишиванках!
Про цей дрескод на хрестинах нам ніхто нічого не казав, і ми дуже виділялися в цьому натовпі на фоні їхнього світлого вбрання.
Ну а вже в ресторані нас, тобто нашу родину, наче й не навмисне, але відсадили на інший край столу, особливо з нами навіть не спілкувався ніхто, всі якось були своїми кучками. Мені, щиро кажучи, було якось сумно й прикро на цьому святі.
Тому я подумала собі, і коли всі розмовляли і більшість вийшла подихати з кафе надвір, я підійшла до столу з подарунками і забрала тихенько з нашого подарункового кошика наш конверт з доларами.
Нехай краще ці гроші залишаться в нашій родині, я так вважаю. Тим паче, з таким ставленням, яке вони до нас виявили.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
