Необхідність щомісяця виплачувати кредит змусила нас ввести режим сильної економії. Рахували кожну копійку.
Про власне житло ми з Ігорем мріяли довгих сім років. Весь цей час поневірялися по орендованих квартирах, і ось нарешті сталося. Правда, радість від покупки чудової двокімнатної квартирки в тихому спальному районі сильно затьмарював один факт: необхідність виплачувати кредит. Хто коли-небудь зв’язувався з цим, відмінно знає, яка це морока.
І сплачувати борг потрібно справно, інакше розпрощатися і з уже виплаченої сумою, і з житлом – залишишся, як бабка з “Золотої рибки”, у розбитого корита.
Звичайно, перед тим як оформити кредит, ми з Ігорем спочатку все розрахували – витримаємо такий фінансовий вантаж чи ні. Вийшло, витримаємо, але для цього на кілька років потрібно туго затягнути пояси. Не в тому сенсі, що нас чекає напівголодне злиденне існування, але на делікатеси, розвагах доведеться поки економити.
Що стосується розваг – тут я теж великих проблем не бачила. Ну, подивимося новий фільм не в кінотеатрі, а з монітора комп’ютера, лежачи в обнімку на дивані – чим погано? А у відпустку не обов’язково їхати в Емірати і навіть не в Одесу – нітрохи не гірше можна відпочити у друзів на дачі (будиночок більше схожий на шпаківню, але місця – красиві) або просто махнути з наметом на Дніпро.
З табу на обнови (вирішено було купувати тільки найнеобхідніше, то, без чого дійсно не можна обійтися) справа йшла значно гірше. Адже я молода і, без зайвої скромності скажу, досить приваблива жінка, а навколо стільки краси у вигляді кофтинок, спідничок, туфельок і т. п.! Одного разу, коли ми з чоловіком йшли по вулиці, не втрималася і зупинилася перед вітриною бутика.
– Ти чого застигла? – запитав чоловік.
– Подивися, який светрик… – захоплено прошепотіла я.
Ігор підійшов ближче, але, побачивши цінник, вилаявся собі під ніс.
– Давай зайдемо. Я цей светр тільки приміряю, і все. Чесне слово, тільки приміряю… – повторила благально, заглядаючи чоловікові в очі.
– Про це не може бути й мови! Чоловік міцніше перехопив мою долоню і майже силою потяг подалі від вітрини.
– Але я ж не збиралася купувати, – говорила я. – Тільки хотіла подивитися, як він на мені сидить.
– Цього я й боюся! На твою фігуру, що не одягни, все буде сидіти ідеально… – підсолодив чоловік пігулку.
– Побачиш, як тобі в цьому светрі красиво, і… – Ігор випустив мою долоню і сердито махнув рукою. – Загалом, знаю я вас, жінок!
– Звідки, насмілюся запитати, такі глибокі пізнання жіночої психології? – підколола чоловіка.
– Журнали твої іноді почитую. Там написано, що для дам шопінг – це щось! І, зрозумівши, що перегнув палицю, додав уже перепрошувальним тоном: – Люба, ми ж домовлялися…
– Домовлялися, – зітхнула я. В душі, звичайно, розуміла, що Ігор правий, але все моє жіноче єство бунтувало проти таких обмежень. Особливо важко було виглядати вічною попелюшкою на тлі принцес-колег, які, що не день, хвалилися обновами. Особливо Марічка, чий стіл стояв впритул до мого. То в новій блузці прийде, то в карколомних джинсах, то в запаморочливому намисті…
– Напевно, твій благовірний заробляє мільйони, – не втрималася я від дошкульного зауваження, коли вона пред’явила колективу нові супермодні ботильйони.
– На п’ять тисяч менше мене, – кумедно зморщила Марічка ніс.
– Але ж ти… – я не договорила.
– Ти про це? – Вона виставила з-під столу ніжку, щоб я ще раз помилувалася витонченим взуттям.
– Про це… І взагалі…
– Обожнюю ходити по магазинам. І часто просто не можу втриматися, щоб не побалувати себе чимось таким себе… Зрештою, жінка я чи ні? Маю право. До речі, – вона критично оглянула мій сірий діловий піджак. – Тобі теж не завадило б оновити гардероб.
– Над нами кредит висить, – зітхнула я. – Ігор не дозволяє мені навіть близько підходити до магазинів з одягом.
– Ти ходиш по магазинах з чоловіком ?! – дзвінко розсміялася Марічка.
– Велику дурість важко придумати. Мужики і шопінг, як геній і лиходійство, абсолютно не сумісні! А давай в обідню перерву пробіжимось по “Каравану”?
– У мене грошей з собою немає.
– А ми просто на екскурсію. Так би мовити, з ознайомчою метою! Колега діяла як досвідчений змій, і я … так, слабка все-таки людина, ось і я піддалася. “Тільки подивлюся, і все …” – як заклинання повторювала по дорозі до торгового центру.
І я стійко слідувала даній собі обіцянці, поки не побачила її – неймовірно бузкову блузку. Піти, не примірявши цю стовідсотково мою річ, я не могла. А тут ще Марічка розсипалася в захоплених вигуках: “Супер! Сидить як влита! Так класно гармонує за кольором з твоїм піджаком!”, а потім зробила “контрольний”: – Хочеш, позичу на неї грошей?
– А що я скажу чоловікові?
– Подумаєш, проблема! Скажи, що в секонді купила за три копійки – я завжди так роблю.
– А віддавати з чого?
– Ну ти ж розумна дівчинка! Замість пельменів – вареників з капустою нароби, замість оселедця – тюльки купи, в плов замість свинини гриби поклади… Я тебе навчу.
Блузку я все-таки купила. Але Ігорю в своєму “гріху” так і не зважилася зізнатися. І “вигуляти” обновку теж не наважилась. А потім, коли почуття провини (адже, по суті, обдурила чоловіка, порушила наш з ним договір) стало зовсім нестерпним, дістала блузу зі схованки і віднесла назад в магазин. Бірка була на місці, чек теж зберігся, так що продавщиця без слів оформила повернення.
Все-таки спокійна совість – дуже приємна штука. Радість від того, що тепер не доведеться брехати і викручуватися, була незрівнянно сильнішою, ніж недавня радість володіння новою річчю. Коли в той день я повернулася з роботи, Ігор вже був удома і, щось наспівуючи, готував на кухні.
– Що у нас на вечерю? – весело запитала я: настрій був просто чудовим.
Чоловік дзвінко поцілував мене в щоку:
– На вечерю у нас деруни.
– Обожнюю!
– Я знаю. Але це не єдиний сюрприз. А ну, закрий очі.
Я слухняно заплющила очі і відчула, що чоловік вкладає мені в руки якийсь згорток.
– А тепер можеш відкривати.
Наступної миті я з вереском повисла у Ігоря на шиї. Тому що в згортку знайшла… той самий светр, яким місяць тому милувалася у вітрині бутика.
– Догодив?
– Ти ще питаєш! Догодив – не те слово! А як же … А де … Він же неймовірно дорогий!
– Люба, ти навіть не помітила, що я вже цілий місяць не палю…
Як, по суті, мало потрібно жінці для щастя!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – psm7
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
