Продала я в Полтаві материну квартиру, кожному з дітей поклала по 1000 доларів у конверт, решту переказала на нашу Перемогу й поїхала назад в Італію. Але діти й родичі мене засудили.
Гроші після продажу квартири я витратила на свій розсуд, а як ще?
Свого часу мені дуже пощастило стати власницею двох квартир. В одній, 2-кімнатній, від мами, я прожила все життя. Другу, 3-кімнатну, від чоловіка, я почала після його відходу на небо здавати квартирантам.
А сама я, коли син оженився, поїхала в Італію. Захотілося нового життя й досвіду. Там у мене близька подруга, яка і допомогла облаштуватися.
Треба сказати, що наші стосунки з дітьми близькими ніколи не були. Тим не менш, сина з дружиною я пуслала жити в трикімнатну, а дочці вже з Італії допомогла з грошима придбати новеньку квартиру-студію в новобудові. Мамину ж віддала під оренду знайомим людям.
Сама я тим часом жила і працювала у сонячній Італії, зустріла тут своє кохання.
Коли в Україну вторглася Росія, я вирішила продати мамину квартиру, щоб більше не бути до неї прив’язаною.
Через це ми з дітьми і не знайшли спільної мови, між нами зараз пробігла кішка. Вони чекали від мене всіх грошей за продану квартиру! Ал, як я вже сказала, вище, не дочекалися, бо я вирішила інакше ними розпорядитися.
Дочка сказала, щоб я не розраховувала на спілкування із онуком. А я й не прагнула цього. До дітей, зізнаюся, завжди була байдужа. Я не бігатиму перед сином і невісткою і дочкою з зятем на побігеньках, бо мене шантажують. Це маніпуляція!
Мені не подобається ні моя невістка, ні те, як вона виховує дітей. У дочки теж своє життя. Всі ми дорослі люди. Нехай роблять, що хочуть.
Сама ж я роблю так само. Гроші після продажу квартири перевела на армію, дітям по 1000 долагів роздала в конвертах. І знову поїхала за кордон, тутди, де тепер мій дім.
Родичі й діти засудили мене за такий вчинок. Про мої бажання у цій ситуації не думає ніхто. Ось уже Новий рік наближається, стільки часу минуло, а син і дочка досі не хочуть спілкуватися. Кажуть, що я думаю лише про себе. А про ті гроші, які я їм подарув, ніхто не згадує. Наче їх і не було. Ось така вдячність.
Але я не переймаюся, кожному своє. Ні про що не жалкую. Миру всім нам і перемоги Україні!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
