Мама завжди вчила мене й моїх сестер повазі та смиренності. Ми з моїми трьома сестрами чудово засвоїли ці уроки. Особливо мама готувала нас на той момент, коли в нашому житті з’явиться ще одна важлива жінка – свекруха. Завжди говорила, що треба ставитись до неї з повагою і постаратися налагодити добрі стосунки.
Саме цього я й прагнула, коли вибирала собі кавалерів. Здається, навіть більше до їхніх мам придивлялася.
Якось був у мене добрих залицяльник. Ми зустрічалися майже рік, і Данило вирішив познайомити мене з мамою. Я до них прийшла, зняла свої туфлі і пройшла до вітальні. А краєм ока помітила, як мама Данила ненароком поправила мої туфлі так, щоб рівно стояли.
Я з ними посиділа, мило спілкувалася, але з хлопцем відразу після цього розлучилася. Це ж перший дзвіночок, що в сімейному житті з такою свекрухою все буде за її законами. Мені таке не потрібне. Але історія не про те, а про мою нинішню свекруху.
З Іванною Вікторівною у нас склалися добрі стосунки. Вона ніколи в наше життя не втручалася, сина відпустила з дому без особливої драми. Ми з ними ніколи не жили, одразу переїхали до своєї квартири.
Дякую батькам з обох боків, спільними силами допомогли. Ми жили у центрі, а батьки чоловіка практично за містом. Бачились рідко, але всіх це влаштовувало.
Ми до них у гості приїжджали на свята, вони у нас теж були кілька разів. З появою онука почали трохи частіше їздити. Загалом мир та гармонія панували в наших сім’ях. Але щастя моє закінчилося одного прекрасного дня.
Свекор вийшов на пенсію і вирішив, що треба дачу прикупити. Продали вони свою трикімнатну квартиру на околиці. За виручені гроші купили гарну дачу та однокімнатну квартиру. І знаєте де? У сусідньому будинку, свекруха вирішила, що це буде чудовим рішенням, адже зможе частіше бачити онука.
Допомогли ми їм із переїздом, відсвяткували новосілля та, як водиться, обмінялися запасними ключами. Я думала, що це лише формальність, про всяк випадок. Але свекруха сприйняла це як запрошення. І почала заходити до нас, поки ми на роботі.
Спочатку я терпіла, адже треба виявляти повагу. Я думала, вона побігає трохи і їй стане не цікаво. Все ж таки у неї і свій будинок є, де можна господарювати вдосталь, але я не вгадала. Вона продовжувала до нас ходити, стаючи зухваліше з кожним разом.
Спочатку Іванна Вікторівна просто наводила порядки в нашій квартирі. То посуд перемиє, якщо ми залишимо, то комод мені перебере. Одного разу я поспішала вранці і ніяк не могла знайти рукавички, вивернула все на диван, вирішила, що після роботи заберу. Приходжу, а всі речі стопками розкладено на комоді.
А якось вона дзвонить мені посеред робочого дня. У мене була нарада, але я вибігла кулею, думала, там щось важливе.
А вона мені каже: «Я помітила, що у вашої кішки постійно повна миска корму. Так не можна, кішка стане товстою і нездоровою».
Я аж оторопіла. Тепер вона мені розповідатиме, як годувати кішку.
Чесно кажучи, сил моїх більше немає. Мені не подобається приходити додому і розуміти, що тут цілий день хтось господарює. Я розумію, вона це з добрих спонукань робить, але я досить доросла і самостійна для господарювання. Даремно мені така допомога не потрібна. Скоро білизну мою почне прати, пробач Господи.
Але, що робити, я не знаю. Не хочеться псувати стосунки, але якось свої межі відстоювати треба. Як поговорити зі свекрухою пом’якше? Дайте пораду, дорогі, бо я так скоро не витримаю і висловлю все, що думаю. Чи мовчати?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
