fbpx
життєві історії
Проходячи повз кімнату дітей, я почула, як син тихенько, але наполегливо, просив Уляну переїхати на орендовану квартиру, та невістці ця ідея не сподобалася. – Ще чого, така крута квартира, біля самого метро!  Мама ж твоя не молодиця, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім ці квадратні метри наші будуть

Після весілля молодята поселилися в мої не маленькій квартирі. Місця всім хватало. Я була щаслива, що нарешті у мене з’явиться дочка, про яку так колись мріяла.

Рівно через дві неділя після життя в одній квартирі, до мене підійшов розгублений син, і завів дивну, як на мене розмову.

– Мам, ми з Уляною вирішили харчуватися окремо. Завтра купимо новий холодильник, будемо там свої продукти зберігати.

В душі все перевернулося…

– Синку, а чому?

– Нам так зручніше. – промимрив син і побіг на роботу.

І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився ще один холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: “Дякую, діти, що замок не повісили!” Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно купувати другий холодильник і окремо готувати. А молоді саме так і стали робити.

Було б пів біди, якби Уляна готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, днем харчувалися в кафе, а ввечері… в хід йшли напівфабрикати, розігріта піца, і інша їжа на швидку руку.

– Дмитре, ти чого блідий такий? – злякалася я якось побачивши з ранку сина. – Щось шлунок болить, – поскаржився він.

– Це все ваша сухомятка! І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон.

Ще кілька років тому синові сказали берегтися, рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друге… Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно.

Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла куховарити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Уляна не згодна! Я все-таки почала змушувати Дмитра їсти нормальну домашню їжу. То рано подловлю, то в обід він прибіжить. Але одного разу нас застукала невістка.

Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала картину: Дмитро сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом. Що почалося!

– Дмитре, що відбувається?! – Улянко, розумієш, мені захотілося гаряченького…

– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Уляна звузила очі.

– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.
Далі була суперечка, ні, моя невістка – вихована жінка, вона не лаяла, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально обливала Дмитра. В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…

В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна? Далі більше. Уляна брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Дмитром кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, я ще не така стара.

Але невістка примудрялася перетворити щотижневе прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою люттю метала ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в кінці прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почорнів.

– Дмитре, синку, поясни Уляні, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.

– А що сталося?

– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?

– Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється.

Увечері я почула, як Дмитро умовляв дружину роз’їхатися.

– Ще чого, така шикарна квартира в центрі в центрі міста! Ти що не розумієш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.

Ось так… вона зі мною вже прощається, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру … З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною – не треба.

В один із днів Дмитро вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима.

– Мам, у нас є що-небудь від горла?

– У тебе горло болить?

– Ні, в Уляни.

Зайшла я до них, Уляна лежала на ліжку з нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку. Лікар поставив діагноз, велів лежати і багато пити. Дмитро помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.

– Дякую, – прошепотіла невістка, і розплакалася.

– Нічого, нічого, скоро все пройде – втішала я її.

Прийшов син, дали Уляні ліки і вона заснула. На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.

– Ольга Іванівна, дякую вам … Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не погана!

– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.

– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І вирішила я, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!… Уляна відкинулася на подушку важко дихаючи.

– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна ж нервувати…

Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Уляною сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися. Дмитро було відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.

– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани. – Дмитрику, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний сирник, просто пальчики оближеш!…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook