Після весілля молодята поселилися в мої не маленькій квартирі. Місця всім хватало. Я була щаслива, що нарешті у мене з’явиться дочка, про яку так колись мріяла.
Рівно через дві неділя після життя в одній квартирі, до мене підійшов розгублений син, і завів дивну, як на мене розмову.
– Мам, ми з Уляною вирішили харчуватися окремо. Завтра купимо новий холодильник, будемо там свої продукти зберігати.
В душі все перевернулося…
– Синку, а чому?
– Нам так зручніше. – промимрив син і побіг на роботу.
І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився ще один холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: “Дякую, діти, що замок не повісили!” Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно купувати другий холодильник і окремо готувати. А молоді саме так і стали робити.
Було б пів біди, якби Уляна готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, днем харчувалися в кафе, а ввечері… в хід йшли напівфабрикати, розігріта піца, і інша їжа на швидку руку.
– Дмитре, ти чого блідий такий? – злякалася я якось побачивши з ранку сина. – Щось шлунок болить, – поскаржився він.
– Це все ваша сухомятка! І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон.
Ще кілька років тому синові сказали берегтися, рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друге… Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно.
Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла куховарити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Уляна не згодна! Я все-таки почала змушувати Дмитра їсти нормальну домашню їжу. То рано подловлю, то в обід він прибіжить. Але одного разу нас застукала невістка.
Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала картину: Дмитро сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом. Що почалося!
– Дмитре, що відбувається?! – Улянко, розумієш, мені захотілося гаряченького…
– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Уляна звузила очі.
– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.
Далі була суперечка, ні, моя невістка – вихована жінка, вона не лаяла, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально обливала Дмитра. В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…
В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна? Далі більше. Уляна брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Дмитром кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, я ще не така стара.
Але невістка примудрялася перетворити щотижневе прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою люттю метала ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в кінці прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почорнів.
– Дмитре, синку, поясни Уляні, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.
– А що сталося?
– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?
– Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється.
Увечері я почула, як Дмитро умовляв дружину роз’їхатися.
– Ще чого, така шикарна квартира в центрі в центрі міста! Ти що не розумієш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.
Ось так… вона зі мною вже прощається, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру … З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною – не треба.
В один із днів Дмитро вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима.
– Мам, у нас є що-небудь від горла?
– У тебе горло болить?
– Ні, в Уляни.
Зайшла я до них, Уляна лежала на ліжку з нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку. Лікар поставив діагноз, велів лежати і багато пити. Дмитро помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.
– Дякую, – прошепотіла невістка, і розплакалася.
– Нічого, нічого, скоро все пройде – втішала я її.
Прийшов син, дали Уляні ліки і вона заснула. На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.
– Ольга Іванівна, дякую вам … Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не погана!
– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.
– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І вирішила я, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!… Уляна відкинулася на подушку важко дихаючи.
– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна ж нервувати…
Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Уляною сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися. Дмитро було відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.
– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани. – Дмитрику, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний сирник, просто пальчики оближеш!…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
