– Пропадеш без мене, – говорив Кірі колишній чоловік Костя, – ти ж нічого робити не вмієш, крім як вдома з дитиною сидіти.
Це було правдою: Кіра в вісімнадцять народила дитину. Ромка ріс хворобливим, довелося до самої школи сидіти з ним. Чоловік утримував сім’ю і вимовляв, що все тримається на ньому. В якості компенсації за «утримання своєї сім’ї» Костя іноді ходив наліво. Кілька разів Кіра прощала його, а потім розлучилася.
Перший час було страшно жити одній, переслідував страх, що залишиться зовсім без грошей. Може бути, тому Кіра і пішла по оголошенню в невеликий офіс поруч з будинком влаштовуватися прибиральницею. Це було рекламне агентство, яке видавало діловий журнал.
Директор уважно подивився на Кіру і запитав: – А чого раптом прибиральницею? Ще що-небудь робити вмієте?
– Я ніде не працювала, з дитиною сиділа.
– Зрозуміло. Пропоную менеджером з реклами спробувати.
Дмитро Миколайович представив Кіру рекламному відділу, попросив Інну – начальника відділу – ввести Кіру в курс справи і дати перше завдання.
– Ось це підвищення, – іронічно замітала Інна, – з прибиральниці в менеджери. Ви, здається, технічкою прийшли до нас влаштовуватися?
Кірі стало ніяково.
– Так, Інно, це вже зайве, прийми дівчину як годиться, без цих твоїх колючих натяків.
На другий день Інна запропонувала Кірі самостійно з’їздити на зустріч з клієнтом.
– А чи не зарано? – запитав Дмитро Миколайович.
– Нічого, нехай звикає. До Лещинського її відправлю.
У відділі все відразу насторожилися. Всі, крім Кіри, знали, що відправляти до Лещинського – це марна справа. Всі, хто ходили до нього на зустріч, поверталися ні з чим, рекламу він не давав, хоча компанія у нього міцна, грошова.
– Ну, тоді і ти разом з Кірою їдь, покажеш, як працювати з клієнтом треба, – запропонував директор.
– Нічого, одна з’їздить, – наполягла Інна. Було помітно, що нового співробітника вона прийняла в штики. Чи то образилася, що дівчина прийшла прибиральницею влаштовуватися, а її менеджером взяли, то чи настрою у Інни не було.
Але Кіра, на превеликий подив, отримала згоду на зустріч. Але Інна, загадково посміхнувшись, сказала, що рано радіти. Лещинський нікому не відмовляє в зустрічі, а й на рекламу не погоджується.
У призначений час Кіра чекала ліфт на першому поверсі семиповерхового будинку, компанія Лещинського перебувала на п’ятому поверсі. Слідом за нею підійшла жінка років сорока, – елегантна, приємної зовнішності.
– Треба ж, знову зайнятий ліфт, на нараду поспішаю, – немов, виправдовуючись, сказала жінка.
Кіра знизала плечима, посміхнулася і сказала: – Я вже хвилин п’ять чекаю.
В цей час двері ліфта відкрилися, але він був заповнений: – Увійде тільки одна людина, – крикнув хтось із пасажирів ліфта.
Кіра повернулася до приємної пані, яка поспішала, і запропонувала: – Ви поспішаєте, заходьте, а я почекаю.
Дама подарувала Кірі вдячну посмішку і увійшла в ліфт.
Кіра подивилася на годинник і зрозуміла, що вже і сама спізнюється, тому стала підніматися на п’ятий поверх пішки.
Віктор Іванович Лещинський відразу попередив Кіру, що їй на все переговори десять хвилин. Кіра проявила всю свою красномовність, розповіла про журнал, як вчила Інна. Лещинський вислухав, навіть поставив кілька запитань, а потім сказав: – Добре, я подумаю.
В цей час двері кабінету зайшла жінка, Лещинський махнув рукою, запрошуючи: – Заходь, Галино Євгенівно, ми вже закінчили розмову.
Кіра пішла до дверей і майже ніс до носа зіткнулася з тією самою жінкою, з якою кілька хвилин тому стояла біля ліфта. Дама, дізнавшись Кіру, знову подарувала їй посмішку. На тому й розійшлися.
Інна, почувши, що Лещинський обіцяв подумати, сказала, що він всім так говорить, тому перше завдання можна вважати проваленим. Кіра готова була розплакатися, вона вже пошкодувала, що погодилася працювати менеджером.
Задзвенів телефон, Інна підняла трубку і посміхаючись, приємним голосом відповіла. Але тут же з її обличчя посмішка зникла, вона здивовано протягнула трубку Кірі: – Це тебе, з офісу Лещинського.
Кірі запропонували знову прийти на зустріч, але вже на другий день і захопити з собою ще раз кілька номерів журналу і прайси.
В офісі повисла пауза. Першою заговорила Інна: – Завтра поїдемо з тобою разом.
– Ну, вже ні, – втрутився Дмитро Миколайович, – Кіра сьогодні одна їздила, значить і завтра нехай одна їде, нехай доведе розпочату справу до результату – я бачу, у неї виходить.
Інна невдоволено стиснула губи, але не стала заперечувати директору.
На другий день в приймальні Кірі запропонували пройти до головного бухгалтера. У кабінеті сиділа та приємна дама, з якою Кіра зіткнулася біля ліфта і в кабінеті директора. Це була Галина Євгенівна – головний бухгалтер компанії і дружина Лещинського – директора компанії.
Все виявилося, вельми, прозаїчно: думка дружини допомогло змінити думку чоловіка. Переговори Кіра вела з директором, а випадково зустрілася з його дружиною. Іноді майже непомітний людський вчинок може повернути справу в кращу сторону.
Лещинський розмістив рекламу на місяць, а потім ще на два. Це було перше завдання Кіри, яке вона не провалила. Цей замовник став стимулом для роботи. Ну, а Інна, начальник відділу, змирилася і стала ставитися до Кіри більш прихильно.
За рік роботи в агентстві Кіра ні разу не попросила допомоги у колишнього чоловіка Кості, досить було своєї зарплати і аліментів. Костя спочатку приходив провідати сина, а потім запропонував Кірі зійтися знову: – Тобі важко одній.
– Не на стільки, щоб я могла пропасти без тебе, – відповіла Кіра, – але я подумаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
