fbpx
життєві історії
Простота свахи Ліди вже поперек стоїть. Впоралася Ліка її сільська більш менш тільки з котлетами – дістала, виклала розморожувати. Салат пошматувала криво-косо, цибулю величезними шматками. Макарони переварила моторошно. Якось треба було щось там взяти, поки вони були не вдома, я як зайшла – ахнула, речі валяються, косметика розсипана по столу, ліжко не заправлена. А вона мені: – Як це ваш син дров не може нарубати? Що ж ви сина так неправильно виховали? Доручили дрова наготувати для баньки, так він сокиру примудрився зламати!

Простота свахи Ліди вже поперек стоїть. Зять що не так зробить, не так допоможе, вона мені дзвонить виказує. Я щось їй не надзвонювала, що її дочка вдома безлад розвела і навіть елементарні відварені макарони зіпсувати примудрялася. Висловила б все, так дітей же шкода. А вона мені:

– Як це ваш син дров не може нарубати?

Ми з чоловіком обоє міські. Навіть дачі ніколи не було, не тягне нас це ось все. Зі студентства і в походах щось не були. Син Кирило теж більше сидів за книжками чи за комп’ютером. Тому про всякі дачні і сільські премудрості знає лише в теорії.

Близько року тому Кірюша одружився з Лікою. Йому на той момент було вже 25 років, а нареченій ледве вісімнадцять. Перший час молодята жили у нас, оскільки сина за тиждень до весілля звільнили, а Ліка його ще студентка очного відділення. Сама ж дівчина приїхала з села. Там у її батьків своє міцне господарство – город величезний, курник, пара корів, кози, свині, кролики.

Свати не скупилися, возили сумками молодим овочі, фрукти, м’ясо, яйця.

– Ось, щоб дочка за нахлібницю у вас не вважалася, ми будемо продуктами допомагати. З грошима у нас не дуже, зате все своє, натуральне. А дочка нехай вже довчиться нормально, – говорила свати.

Я була не проти, хоча ми б і так з чоловіком прогодувати молодь. Син уже влаштувався на нове місце, та й ми з чоловіком ще працюємо.

Ліка чудова дівчинка, але, як з’ясувалося, абсолютно до сімейного, та й навіть просто самостійного життя, не пристосована. Мене це здивувало, що дівчинка з села плюс рік прожила в гуртожитку і не вміє навіть макарони зварити. Я одного разу, коли затримувалася з роботи, просила її відварити макарони, порізати салат з огірків-помідорів, дістати котлети з морозилки.

Впоралася вона більш менш тільки з котлетами – дістала, виклала розморожувати. Салат пошматувала криво-косо, цибулю величезними шматками. Макарони переварила моторошно. Я тоді нічого не сказала дитині, просто переробила все мовчки. Іншим разом вона недоварила яйця. А вже суп її приготування взагалі було неможливо врятувати, довелося вилити, а їй сказати, що вдома було жарко і він прокис.

Потім я почала потихеньку невістку залучати, коли сама готую, щоб вона дивилася і вчилася. Начебто стало краще, але все одно ще працювати і працювати. Виявилося, що у гуртожитку у них був поділ – вона приносила продукти, а сусідка готувала. Чому дівчинку мама не навчила готувати найпростіші страви, я не знаю, не питала.

Про бардак в їхній з сином кімнаті я взагалі мовчу. Якось треба було щось там взяти, поки вони були не вдома, я як зайшла – ахнула, речі валяються, косметика розсипана по столу, ліжко не заправлене, чашки біля ліжка стоять. Спочатку хотіла посваритися, але потім охолола і подумала, що краще нікому не зроблю цим. Син тут живе, його влаштовує. Будуть з’їжджати, змушу його прибрати.

Так жили у нас молоді півроку. Коли Кирило орендував квартиру і оголосив про переїзд, я вже була спокійна, що вони там прогодуються. Ліка сама вже досить смачно готувала. Не всі страви були вдалими, але які її роки, навчиться. Але супи, омлет, запіканку, гарніри і курку я її готувати навчила, отже не пропадуть.

Зі сватами ми зазвичай спілкувалися про природу і погоду. Спільних тем для розмов майже не було. Коли вони приїздили, я накривала до чаю, ввічливо сиділа з ними хвилин двадцять, а потім ми з чоловіком віддалялися. Вони ж до дочки приїхали, не до нас. А коли діти переїхали, свати стали їздити вже туди до них. Мені і на думку не спадало вимовляти свасі Ліді за те, що її дочка не вміла готувати.

Словом, ніяких точок розбрату не було доти, поки син з невісткою не поїхав до сватів в село на цілий місяць влітку. І відпочити, і допомогти. Я вважаю, правильно. Там господарство, зайвих рук не буває. Тим більше, батьки Ліки привозять всього в достатку, на продукти вони майже не витрачаються.

Але вже через два дні мені з докором дзвонить сваха.

– Що ж ви сина так неправильно виховали? Доручили дрова рубати для баньки, так він сокиру примудрився зламати!

– Це його перший досвід, у нас лазні ніколи не було, дров син не рубав жодного разу. Нічого, навчиться.

– Ага, навчиться, такого з дитинства вчити треба.

Я промовчала, хоча дуже хотілося згадати, що її дочка з багато чим теж не дружила, мені вчити довелося. Хоча дівчаток мами повинні до 18 років хоч чогось навчити. Хоча б макарони варити і картоплю нормально чистити та ліжко заправляти.

Потім були претензії, що син не так щось прополов, що корів взагалі боїться, що все робить повільно. Я терпіла, пояснюючи Ліді, що вчитися синові було ніде, а корів він раніше тільки по телевізору бачив. Але там суцільна стіна обурення була.

Я зрозуміла, що ще один такий дзвінок, і мого терпіння не вистачить і ми зі сватами посварилась на все життя, так вона мене втомила. Тут я вирішила подзвонити невістці.

Вона моєму дзвінку здивувалася, але я їй змалювала ситуацію і пояснила, навіщо телефоную.

– Не знаю, чи говорить твоя мама все твоєму чоловіку, але це некрасиво. Зрештою, він же не ухиляється від роботи, просто йому треба навчитися. І вже точно це не привід висловлюватися мені, що я не навчила. Поясни це, будь ласка, своїй мамі, Ліко, інакше ми з нею посваримося і спілкуватися більше не будемо, чого не хотілося б.

Ліка здивувалася, вона про дзвінки не знала, вибачилася за поведінку мами, відрапортувала, що Кирило у мене справляється на відмінно і обіцяла переговорити з матір’ю. Не знаю, поговорила чи, але мені дзвінків більше не надходило.

Ну а що, я мала мовчки це вислуховувати?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page