Простота свахи Ліди вже поперек стоїть. Зять що не так зробить, не так допоможе, вона мені дзвонить виказує. Я щось їй не надзвонювала, що її дочка вдома безлад розвела і навіть елементарні відварені макарони зіпсувати примудрялася. Висловила б все, так дітей же шкода. А вона мені:
– Як це ваш син дров не може нарубати?
Ми з чоловіком обоє міські. Навіть дачі ніколи не було, не тягне нас це ось все. Зі студентства і в походах щось не були. Син Кирило теж більше сидів за книжками чи за комп’ютером. Тому про всякі дачні і сільські премудрості знає лише в теорії.
Близько року тому Кірюша одружився з Лікою. Йому на той момент було вже 25 років, а нареченій ледве вісімнадцять. Перший час молодята жили у нас, оскільки сина за тиждень до весілля звільнили, а Ліка його ще студентка очного відділення. Сама ж дівчина приїхала з села. Там у її батьків своє міцне господарство – город величезний, курник, пара корів, кози, свині, кролики.
Свати не скупилися, возили сумками молодим овочі, фрукти, м’ясо, яйця.
– Ось, щоб дочка за нахлібницю у вас не вважалася, ми будемо продуктами допомагати. З грошима у нас не дуже, зате все своє, натуральне. А дочка нехай вже довчиться нормально, – говорила свати.
Я була не проти, хоча ми б і так з чоловіком прогодувати молодь. Син уже влаштувався на нове місце, та й ми з чоловіком ще працюємо.
Ліка чудова дівчинка, але, як з’ясувалося, абсолютно до сімейного, та й навіть просто самостійного життя, не пристосована. Мене це здивувало, що дівчинка з села плюс рік прожила в гуртожитку і не вміє навіть макарони зварити. Я одного разу, коли затримувалася з роботи, просила її відварити макарони, порізати салат з огірків-помідорів, дістати котлети з морозилки.
Впоралася вона більш менш тільки з котлетами – дістала, виклала розморожувати. Салат пошматувала криво-косо, цибулю величезними шматками. Макарони переварила моторошно. Я тоді нічого не сказала дитині, просто переробила все мовчки. Іншим разом вона недоварила яйця. А вже суп її приготування взагалі було неможливо врятувати, довелося вилити, а їй сказати, що вдома було жарко і він прокис.
Потім я почала потихеньку невістку залучати, коли сама готую, щоб вона дивилася і вчилася. Начебто стало краще, але все одно ще працювати і працювати. Виявилося, що у гуртожитку у них був поділ – вона приносила продукти, а сусідка готувала. Чому дівчинку мама не навчила готувати найпростіші страви, я не знаю, не питала.
Про бардак в їхній з сином кімнаті я взагалі мовчу. Якось треба було щось там взяти, поки вони були не вдома, я як зайшла – ахнула, речі валяються, косметика розсипана по столу, ліжко не заправлене, чашки біля ліжка стоять. Спочатку хотіла посваритися, але потім охолола і подумала, що краще нікому не зроблю цим. Син тут живе, його влаштовує. Будуть з’їжджати, змушу його прибрати.
Так жили у нас молоді півроку. Коли Кирило орендував квартиру і оголосив про переїзд, я вже була спокійна, що вони там прогодуються. Ліка сама вже досить смачно готувала. Не всі страви були вдалими, але які її роки, навчиться. Але супи, омлет, запіканку, гарніри і курку я її готувати навчила, отже не пропадуть.
Зі сватами ми зазвичай спілкувалися про природу і погоду. Спільних тем для розмов майже не було. Коли вони приїздили, я накривала до чаю, ввічливо сиділа з ними хвилин двадцять, а потім ми з чоловіком віддалялися. Вони ж до дочки приїхали, не до нас. А коли діти переїхали, свати стали їздити вже туди до них. Мені і на думку не спадало вимовляти свасі Ліді за те, що її дочка не вміла готувати.
Словом, ніяких точок розбрату не було доти, поки син з невісткою не поїхав до сватів в село на цілий місяць влітку. І відпочити, і допомогти. Я вважаю, правильно. Там господарство, зайвих рук не буває. Тим більше, батьки Ліки привозять всього в достатку, на продукти вони майже не витрачаються.
Але вже через два дні мені з докором дзвонить сваха.
– Що ж ви сина так неправильно виховали? Доручили дрова рубати для баньки, так він сокиру примудрився зламати!
– Це його перший досвід, у нас лазні ніколи не було, дров син не рубав жодного разу. Нічого, навчиться.
– Ага, навчиться, такого з дитинства вчити треба.
Я промовчала, хоча дуже хотілося згадати, що її дочка з багато чим теж не дружила, мені вчити довелося. Хоча дівчаток мами повинні до 18 років хоч чогось навчити. Хоча б макарони варити і картоплю нормально чистити та ліжко заправляти.
Потім були претензії, що син не так щось прополов, що корів взагалі боїться, що все робить повільно. Я терпіла, пояснюючи Ліді, що вчитися синові було ніде, а корів він раніше тільки по телевізору бачив. Але там суцільна стіна обурення була.
Я зрозуміла, що ще один такий дзвінок, і мого терпіння не вистачить і ми зі сватами посварилась на все життя, так вона мене втомила. Тут я вирішила подзвонити невістці.
Вона моєму дзвінку здивувалася, але я їй змалювала ситуацію і пояснила, навіщо телефоную.
– Не знаю, чи говорить твоя мама все твоєму чоловіку, але це некрасиво. Зрештою, він же не ухиляється від роботи, просто йому треба навчитися. І вже точно це не привід висловлюватися мені, що я не навчила. Поясни це, будь ласка, своїй мамі, Ліко, інакше ми з нею посваримося і спілкуватися більше не будемо, чого не хотілося б.
Ліка здивувалася, вона про дзвінки не знала, вибачилася за поведінку мами, відрапортувала, що Кирило у мене справляється на відмінно і обіцяла переговорити з матір’ю. Не знаю, поговорила чи, але мені дзвінків більше не надходило.
Ну а що, я мала мовчки це вислуховувати?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
