Прожили ми з чоловіком 9 років. Двох діток нажили. Жили весь час в квартирі з його мамою. Зарплата у нього 8 тисяч, у мене – 5-6, ну що це для столиці? Скільки просили його роботу пошукати кращу – все марно. Його все влаштовує. А мені хочеться одягати діток краще, відпочивати іноді їздити!
Та що там – я квартиру орендувати окрему завжди мріяла, але не з нашими доходами. А свекруха – повновладна хазяйка в оселі, я перед нею всі 9 років на задніх лапочках проходила. У мене – ніякого права голосу всі роки.
Не витримала я. З’їхала до мами в село. Ремонт зробили за літо. Воду провели. Тут добре, повітря, рідня, дітям – рай!
Чоловіка три місяці не було. Навіть дітям не дзвонив. Вони і питати про тата перестали. Я скучала спочатку, а потім і звикла тут: спокійно, рідні поруч, мама – таке щастя!
А тут ще й однокласник закоханий у мене з дитинства, розлучений. Ну і дозволила я собі грішні ласощі… Аж голова крутилася обертом від наших зустрічей! І ось я – при надії. У 37 років…
Тут чоловік являється. Молить на колінах, щоб вернулася. Роботу поміняв, квартиру орендував. Дітки йому на шию:
– Таточку!..
І таки поїхала я з чоловіком, рідніший все ж. А дитятко – то щастя. Ну і по заслугам благовірному нехай буде, за всі роки, що я від них з його матусею натерпілася.
…І ми так красиво і гаряче помирилися з чоловіком, ну не інакше малятко буде! А це ж радість яка!
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
