Проживши все життя в селі, працюючи вчителькою Ольга Василівна, не хотіла такого життя для своєї доньки. Вона казала чоловікові, що дівчинка повинна не просто здобути хорошу освіту, а застосовувати її на практиці. І не в заштатній школі за копійки дітей навчатиме як вона.
Донька росла розумницею, красунею, їй легко давалися мови. Кілька разів її від району надсилали до Польші за програмою обміну. До закінчення школи дівчинка швидко говорила англійською, німецькою та французькою мовами.
Вчитися, звісно, поїхала до Чехії. Так вирішила мати, Іра, так звали дівчину, була не проти.
Закінчила вона ВНЗ із червоним дипломом і знанням вже п’яти мов. Її запросили працювати у престижну фірму відразу після випуску. Гарний молодий фахівець, і тямущий що важливо.
У відпустку Ірина приїжджала до матері. Вдома її доглядав її старий друг, закоханий Іван. Колись вона над ним посміювалася, але зараз, через роки, побачила в ньому чоловіка привабливого, серйозного, вдумливого і надійного. Він зробив їй пропозицію, вона обіцяла подумати.
Ольга Василівна, як почула від доньки про заміжжя, та ще й за місцевого хлопця — зчинила крик. Сварилася вона довго, потім пояснювала, що такий чоловік їй не потрібен. Не вартий він такої жінки розумниці та красуні.
І що не для того донька вчилася, щоб жити в цій дірі все життя, як мати з татом. Батько мовчав, зітхав, спробував заспокоїти дружину, але отримав таку відповідь, що плюнув і пішов надвір, грюкнувши дверима.
Дівчина думала всю ніч, а зранку визнавши правоту матері, відмовила хлопцю. Пояснивши, що не звикла жити в столиці, а село не для неї точно.
Через рік Іру відправили у тривале відрядження. Там вона познайомилася з молодим хлопцем. Молодий чоловік був ввічливий, приємний у спілкуванні, дуже розумний.
За півроку вони добре впізнали один одного, і він запропонував розписатися. До того ж відрядження в Ірини закінчувалося і їй час було повертатися.
Весілля зіграли гарне, Ірина привезла батьків на торжество. Мати дуже раділа за доньку, казала, що чоловік у неї прекрасний, а вона буде йому гарною дружиною.
Спочатку все так і було. Ірина отримала посвідку на проживання на три роки. Помалу шукала роботу, хоча він не наполягав на цьому. Вони подорожували Європою, кілька разів приїжджали до батьків.
А за два роки Ірина помітила, що чоловік якось змінився. Став дратівливим, йому перестала подобатися домашня, затишна дружина, яка чекає його вдома з обідом.
Кілька разів зневажливо кинув крізь зуби «не треба було одружитися з такою». А потім він подав на розлучення, сказавши Ірині що вони все ж таки дуже різні і разом ужитися не зможуть.
Їй довелося повернутись додому. У фірмі, де працювала, місця не знайшлося. А в інших місцях суворі керівники суворо питали, чому у неї в стажі така велика перерва, і чому вона не змогла знайти роботу?
Вдома, у рідному селі, все було, як і раніше. Здавалося, воно застигло в часі. Мати влаштувала її до школи вчителькою іноземної мови. Нарікала, що нічого не вийшло з тим, звинувачувала доньку, що поводилася неправильно з чоловіком.
Ірина слухала матір мовчки. Тільки якось запитала: «А Іван, як одружений?» Мати зітхнула, сказала, що вже давно. Он їхній будинок на пагорбі. Там і живе із дружиною та трьома дітьми. Дружина хороша, працює бухгалтером, а він заступник голови їхнього району.
Ірина кивнула, і наступного дня пішла прогулятись у той бік. Нібито до подружки, яка мешкала неподалік.
Біля будинку Івана, вона побачила трохи повненьку жінку, світленьку, усміхнену. Вона сідала в машину зграйку дітлахів. Мабуть своїх та сусідських відвозила до садків та школи. Іра подивилася на неї і розвернувшись пішла додому.
Мати на кухні варила обід.
— Знаєш мама, але ж на місці цієї товстушки мала бути я. І це ти винна, що я залишилася сама.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.