Приходжу додому з роботи. Замкнено зсередини. Стукаю. Мені жінка відкриває. У моєму фартусі і з моїм черпаком в руках. Я обімліла. Мало того, вона мене зайти запросила і повідомила, що мій чоловік скоро прийде і все мені пояснить.
Вдома – хаос. Скрізь валізи і мішки з одягом. Розібрані меблі уздовж стін вишикувалися. Якісь діти граються іграшками моєї дитини.
Заходжу на кухню, питаю у неї – хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову мені про чоловіка говорить, що він сам все пояснить.
Що я могла подумати? Вона не родичка – всіх його родичів я знаю, їх небагато. Не колишня дружина – у нас в обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не навіщо інтригу нагнітати. Коханка? Ну звичайно! Привів її в наш будинок. Зараз прийде, скаже мені щоб я речі збирала. Логічно? Логічно.
Я хапаю жінку і волочу її до виходу з квартири. Вони верещить, діти в плач. Притягла в коридор і сказала збиратися. Дала 10 хвилин, щоб духу їх у нас вдома не було. Вона вперлася. Сказала, що я пошкодую і що мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно – його краля. Останні сумніви розтанули.
Йти вона відмовилася. У нас квартира на мене оформлена, хоч і куплена в шлюбі. Чоловік – співвласник, але про це ніде не написано. Я поліцію викликала. Сказала, що в мою квартиру проникли і грабують.
Я не збрехала – у неї все ще був в руках мій ополоник. І звідки я знала, навіщо він їй? Може, вона саме його вкрасти прийшла?
Поліція приїхала одночасно з чоловіком. Він почав заспокоювати правоохоронців. Розповів їм, що дав ключ від квартири своїй родичці, а мене не попередив. Мені погрозили пальцем і налякали штрафом за помилковий виклик.
Варто було поліцейським піти, як ця дама почала скаржитися моєму чоловікові на мою неврівноваженість.
Так йому і сказала, що мене лікувати треба.
– Хто це і що вона тут робить? – я ледве стримувалася, щоб не кричати.
– Це – Фаїна. І у неї зараз важкий час. Поки вона поживе у нас, – пояснив чоловік.
– Та хто вона така? – почала кричати я.
– Заспокойся. Вона – дружина Володі, пам’ятаєш, я тобі розповідав – ми з ним служили разом. Його не стало, а його мати вигнала Фаїну з дому. Їй нікуди йти. Вона не працює – в декреті, пенсію ще не призначили. Квартира не Володимира була, а його матері. Отже поки Фая поживе тут. Я винен Володі. Мила, це не обговорюється.
Мій чоловік говорив, а на обличчі цієї жінки розквітала посмішка. Та вона ні на гріш не була схожа на невтішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Ні слову я не повірила.
– Вадику, ти рагу будеш? Я там зварила… – кокетливо покліпала оченятами ця вдовиця.
Тут я знову зірвалася. Я відібрала у неї свій ополоник, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Будуть тут всякі розпоряджатися. Нічого дивного, що її з дому виперли, нахабну таку.
– Ти хвора, чим я дітей годувати буду? – заверещала ця Фая.
– Не кричи, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси, як миленька. Зрозуміла?
Чоловік просив не сваритися. Я відмовилася. Мені в квартирі ця дама не потрібна.
– Це і моя квартира теж, не забувай. Треба буде Фаї і дітям реєстрацію зробити. Ти сама з’їздиш, або мені спочатку через суд свою частку треба буде виділити?
Нічого собі. І ця ще ширше посміхається. Я сказала чоловікові, щоб він сам сходив в садок за дитиною, а я зібралася і пішла. До подруги.
– Може, їй дійсно допомога потрібна? – припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.
– Ні, – похитала я головою. – Ті, кому допомога потрібна, так себе не ведуть. Вони просять. А ця стоїть, як господиня. Щось тут не чисто. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. От уяви, що ти овдовіла…
– Я ще навіть не заміжня! – перебила мене Оля.
– А ти уяви, що у тебе є чоловік. Так ось. Ти овдовіла, тебе виперли з дітьми на вулицю. Але тебе прихистив армійський друг твого чоловіка. І ти стоїш йому либишся і звабливо посміхаєшся, а його дружина для тебе – порожнє місце. Та не буває так!
– Може, вона сама по собі така – всім посміхається.
– Ні. Є тут підступ, і я його вирахую. Тягни ноут! – скомандувала я.
Я понишпорила всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Володимирів. Одному – 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий – син наших приятелів. А ось третій – саме він, і в сімейному стані красується ім’я Фаїна.
– Ось він. Був в мережі місяць тому. – тицьнула я пальцем в екран.
– Родичів подивися, на прізвище.
– Не вчи батька, зараз знайду.
Ми знайшли якусь Тетяну. Судячи з усього, сестру цього Володимира. І я їй написала. Висловила співчуття з приводу Володі і запитала, за що була вигнана його вдова.
Дівчина була оффлайн і ми стали терпляче чекати відповіді за парою чарочок чаю.
Тетяна відповіла десь через годину. Вона подумала, що я – шахрайка. Написала, що її брат живий, і попросила її не турбувати. Я знову їй написала, все пояснивши. Відповідь була така – купа смайлів і порада: гнати аферистку-Файку під три чорти.
Якщо коротко, то Фая – марнотрат. І Володимир, виїхавши в тривале відрядження, залишив гроші на дружину і дітей своїй матері. А Фая спробувала випросити гроші собі на щось там. Їй відмовили. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму відразу і стала думати, куди ж приткнутися з дітьми, та так, щоб безкоштовно.
Тоді вона пригадала розповіді Володимира про мого чоловіка, за яким значився боржок. І написала йому, набрехавши сім мішків гречаної вовни.
Ми з Олею попросили у Тетяни номер телефону її брата і відразу зібралися до мене додому, виселяти уявну вдовицю.
Виділи б ви обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон і він почув голос свого товариша. Живого і здорового.
За Файкою приїхала її свекруха. Давши невістці запотиличник, вона забрала і її, і онуків. Поки її чоловік, батько Володимира, разом з моїм чоловіком виносили речі.
На чоловіка я образилася, серйозно. Не порадившись, він приволік в наш будинок цю ушлу жіночку. Одним словом, я залишила чоловіка з дитиною, а сама поїхала з Олею продовжувати банкет.
З Тетяною ми продовжили переписку, навіть зустрітися домовилися. Наостанок вона написала, що не пощастило її братові з дружиною. І знаєте, я з нею згодна.
Чоловік побожився, що більше такого не повториться. І ніхто не переступить порога нашої квартири без мого повідомлення.
На пам’ять від Фаї мені залишилися джинси – вона встигла якісь шмотки розпакувати, і забула ці штани у нас. Новісінькі, з бирочкою, якраз мого розміру. Я їх собі залишила, в якості компенсації моральної шкоди.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
